Приїздимо до Київа на четвертий день. За пару днів починається бомбардування Київа „червоними“. Червоні захоплюють Київ. Липинський виїздит далі на захід, я залишаюся. За якийсь місяць знову зустрічаємося у Київі, коли Центральна Рада за допомогою німецького війська вже повернулася до української столиці.
Стріли затихли, настало більш спокійне життя, але нормального порядку все немає. Уряд Центральної Ради продовжує свою анархізуючу край політику. Почувається, що якісь політичні зміни мусять скоро наспіти. Знову починається наша з Липинським політична співпраця.
В Київі збирається більша частина ідейних провідників хліборобсько-демократичного (властиво хліборобсько-націоналістичного) руху. Відбуваються наради. Липинський виступає в планом перебудови політичних відносин на монархичному принціпі. Він пропонує звернутися до німців, умовитись відносно особи монарха і відносно їхньої активної помочі. „Коли німці дадуть нам свого принца, каже Липинський, то вони ж зроблять все, щоб Українська Держава могла вдержатись“. Рішаємо зясувати точку погляду німців. Вияснюється, що німці не думають так далеко заанґажовуватися в українських справах, що їхні пляни не йдуть далі використання України, як продовольчо бази. Липинський рішає, що нічого значить, зробити, не вдасться і від'їздить до свого затишку в Полтаві. В дальшій політичній праці участи він не бере.
Тим часом Лубенський Центр Хліборобсько-Демократично Партії скликає з'їзд, висилає до Правительства Центральної Ради делегацію в сотню душ, пробує договоритись про зміну курсу внутрішньої політики і, одержавши відмовну відповідь, дає гасло до скликання всеукраїнського хліборобського зїзду, а після проголошення на цім зїзді Гетьманства, навязує діловий контакт з Гетьманським Правительством і виставляє кандидатуру Липинського на міністра закордонних справ.
В. К. Липинський одержує призначення на дипльоматичного посла у Відні. Тим часом Хліборобсько-Демократична Партія переходить в опозіцію до внутрішньої політики міністерства Лизогуба. Липинський в мовчазній опозіції до своєї партії, участи в її життю за Гетьманщини не бере.
По упадку Гетьманської Держави доля заносить мене до Варшави. В. К. Липинський, зрозумівши несеріозність і безвиглядність конкурентної і поки-що конспіративної правої „Ди-
