харьківського адвоката М. І. Міхновського (дрібного земельного власника на Прилуччині) і других. В Полтаві одначе чекало нас повне розчаровання. В призначену для зібрання годину знайшли ми салю Українського Клюбу порожньою. Крім самого В. К. Липинського та 3–4 інтеліґентів нікого не було. Конфуз для нашої орґанізації був повний, тим більше неприємний, що показав, наприклад, такій людині, як Ф. А. Лизогуб слабість українських національно свідомих консервативних сил. Приймаючи до революції діяльну участь в загальнім російськім політичнім життю Ф. А. Лизогуб звик до грандіозних всеросійських масштабів. Щойно з початком революції одчинялись і для діячів такого масштабу, як Лизогуб, широкі перспективи праці на українськім політичнім полі. Наш невдалий зїзд мусів розхолодити Лизогуба, і він дійсно відійшов від участи в Українській Хліборобсько-Демократичній Партії. Пів року пізніше, ставши Головою Міністерства при Гетьмані, не мав вже Лизогуб довірря до нас і думав, що орґанізацію консервативних українських сил треба починати цілком наново. Може це легковаження зародків української консервативної орґанізованости було найбільшою помилкою Лизогуба, як керовника виконавчої влади в Гетьманській Державі. В цім до певної міри завинили й ми з Липинським своїми мало продуманими заходами по орґанізації полтавського передвиборчого зїзду.
Тим часом анархія в краю ширилась, всяке сполучення утруднювалось і звязок нашого Лубенського партійного центру в Полтавою зовсім увірвався. Настало Різдво, Новий Рік, Водохрещя 1918 року. Ні преса, ні листування до нас майже не доходили, приходилося орієнтуватися на основі противорічивих чуток. Пройшла чутка, що „червоні банди“ загрожують Полтаві, потім, що українські частини відбили напад „червоних“. Одного вечора до моєї хати під'їхали сани, а з них вийшов В. К. Липинський. Полтава захоплена „червоними“.
Поки-що наша політична праця скінчена, треба рятувати життя.
Ми їдемо разом до Київа кіньми — 180 кілометрів. Дорога ростає, їзда тяжка. Їхати доводиться паралєльно залізничому шляху на певнім від нього віддаленню, бо поблизу можливі всякі несподіванки. Часами чуємо з боку залізниці стріли. Мозок сверлить питання: до чого воно йде, чим це все скінчиться? „Ось повистрілюють останні патрони, каже Липинський, тоді революція скінчиться!“.
