громадського значіння, одначе на жаль вони стали засобом для спекуляції безсовісних редакторів, що використовували твори хворої вже фантазії Липинського для своїх нечистих ґешефтів, щоби збільшити вуличну торгівлю їх пресою.
Пристрастне бажання бачити реалізацію своїх ідей при розхитаній довголітнім туберкульозом нервовій системі було причиною того, що Липинський в останніх роках свого життя, хоч і писав не раз мені, що „розуміє всю трагічність нашого становища“, але на ділі не узгляднював ні істнуючих безмежно тяжких зовнішніх обставин, ні обмежености наших сил. Відси безконечний ряд нарікань і нападів Липинського на ріжних учасників Гетьманського Руху.
Поки капризи хворої людини зачіпали тільки тісне коло співробітників Гетьманського Центру, вдавалося легко їх заспокоїти без особливої шкоди для діла. Коли-ж обєктами нападів ставали сторонні люде, становище робилося часами траґічним. Половина енерґії йшла тоді на залагодження персональних справ чести покійного. Оберігаючи престиж орґанізації і самого Липинського, відмовлялися ми виписувати в офіційних паперах і пресових публікаціях занадто вже гострі і соковиті вирази Липинського на адресу пп. редакторів галицьких „репрезентативних“ часописів. Цим підставляли себе самих під обстріл гострих сарказмів покійного. Пізніше всіх облаяних ним редакторів кликав Липинський в поміч для поборювання нашої орґанізації. Треба правду сказати, були серед пп. редакторів і чесні, поважаючи себе люде, що одмовились робити ґешефт на ексцесах хворої людини.
Все це ми перетерпіли і стараємось забути. Згадуємо про це, щоби сконстатувати факти тяжких фізічних страждань покійного в останні роки його життя і тих труднощів, які з цього для орґанізації повставали.
Ціллю цієї статті є — зафіксувати, зберегти в памяти моменти з орґанізаційної громадської роботи В. К. Липинського, котрих був я наочним свідком і учасником, та дати деякий матеріял для характеристики поглядів його на питання орґанізації і практичної політики, над розвязанням яких приходилося мені в останніх роках разом з ним працювати.
До нашої з Липинським орґанізаційної і політичної роботи треба ставитись, як до першої спроби прикласти консервативні принціпи до праці на українськім політичнім полі. Подані в цій статті відомости можуть бути корисною наукою для на-
