Я належу до того тіснішого кола людей, котрим В. К. Липинський допомагав в громадській праці і котрі допомагали йому в тім самім. Разом з Липинським орґанізували ми на Великій Україні серед загального революційного хаосу сили порядку в рядах Української Хліборобсько-Демократичної Партії і старалися в 1917–18 pp. серед консервативної частини Української Нації оживити національно-державний дух. В імени Укр. Хліборобсько-Демократичної Партії посилали ми Липинського служити в правительстві Гетьмана Всієї України на відповідальнім посту дипльоматичного посла у Відні. Потім на еміґрації разом з Липинським творили ми Ініціятивну Ґрупу Укр. Союза Хліборобів-Державників, а пізніще Раду Присяжних того ж Союза. Разом з Липинським допомагали ми Пану Гетьману відновити Його політичну діяльність на еміґрації. Допомагали ми Липинському у творенню, виявленню і розповсюдженню ідеольоґічних концепцій українського нео-монархизму в формах гетьманства.
І коли теоретично-філософічні праці В. К. Липинського є майном цілої Української Нації, коли всі можуть і на нашу думку мусять користатися з цього богатого джерела для пізнання того, що є в громадськім ділі добром, а що є злом, то орґанізаційно-державницькі методи, сформульовані Липинським, є не його особистою власністю[1], але як наслідок нашої довголітньої співпраці, є нашою спільною власністю, є суттю У. С. Х. Д. як політичного чинника в українськім громадянстві
Останні роки життя Липинський дуже мучився через хворобу легенів. Відси страшенне нервове подражнення і бозконечний ряд конфліктів з кожним, хто в співпраці з ним зустрічався. Конфлікти ці, як прояв хорих нервів покійного, не могли мати
- ↑ Не думаємо, щоби політично-думаючі верстви укр. громадянства потрібували од нас якихсь вияснень з приводу енунціяцій політичних клоунів, яким „Діло", розуміється, дало гостинне приняття на своїх „репрезентативних“ шпальтах.
