Несчислимі міліони людей родяться, живуть, радіють, страждають — і зникають в ту саму таємницю, звідкіля прийшли. Частина із них залишає нащадків, — котрі знову живуть, множаться — і зникають безслідно. Так було од віку…
Ми не знаємо, — ні звідкіля ми прийшли, ні яка єсть ціль нашого життя тут. Але ми гуртуємось в родини, в товариства, в нації, котрі переживають кожного з нас і кожний з нас безпосередно відчуває, що загальне життя не кінчиться, коли його однесуть на цвинтар, що він далі буде жити в своїх дітях, в своїй нації, в своїй культурі.
Більшість із нас продовжують жити в своїх фізичних нащадках.
Лише вибрані одиниці залишають дітей свого духа, які часто переживають тисячеліття, все зростаючи в своїй красі і силі, в свойому впливові на орґанізацію життя наступних поколінь
Ці діти духа вибраних одиниць — Ідеї — роджені і виявлені ними у великих муках творчого пориву, переживають все — вони трівають довше ніж камінь, ніж ріки, ніж самі нації що їх породили. Вони єсть найбільшим наближенням до безсмертія, якого всі ми інстинктивно прагнемо.
Не кожна людина, навіть не кожна нація має щастя виділити з себе Ґенія, здібного таку ідею виносити і виховати. Але здатність зробити це — вказує на велич нації, до якої такий ґеній належав; і також вказує на те, що творчий дух є присутній в цій нації та що їй судилося велике історичне майбутнє.
Сучасники, а зокрема — одноплемінники, майже ніколи не розуміють своїх пророків і завжди прискорюють їхню фізичну смерть, через уперту, тупу і самозадоволену зневагу та посміювання над „утопічними вигадками“…
Але велика ідея — невміруща, і, раніше чи пізніще, ті хто з неї глузували або розпинали її — приходять до неї, поклоняються їй і починають калічити її, застосовуючи її до свойого
