Дочекавшись погідного вітра, він плив далі на схід протягом 4-х днів, с.-то поки виявилось, що треба дочекатись прямого північного вітра, бо берег тут узяв напрямок на південь.
Далі ішов він 5 днів на південь вздовж берега, прибув до гирла великої ріки і піднявся цією рікою на невеличку віддаль. Піднятися далі він уже не зва живсь, бою чись, щоб не напали на нього численні осельники, котрі залюднювали один з берегів ріки.
Грунтуючись на цих свідченнях, ми маємо право гадати, що пропливши Оттар три дні Лапландським морем, пристав до норвезького берега десь під 70° півн. шир.; ідучи далі, обігнув через три дні ріг Нордкап, досяг далі впродовж чотирьох днів Вардегуса й доплив звідсіля впродовж п'ятьох днів до берегів Білого моря, а саме до гирла Мезени[1]). Людей, що жили вздовж берега цієї ріки Оттар Зве Біармійцями (по англо-саксонськи Beormas). А як людність була дуже численна, ані він, ані його сопутники не зва жилися вийти на берег. Біармійці одвідали судно Оттарове й чимало йому говорили про свою краіну й суміжні з нею. Та він не знав, чи ж правда цьому, бо не мав змоги перевірити їхні свідчення на власні очі. Щодо мови Біармійців, то йому здавалося, що вона близька до фіннської.
Королеві англійському Альфредові (871—901 р.) ми завдячуємо те, що оповідання Oтгарове про його плавбу дійшло до нас. Оттар згодом подо рожував і по Англії; він якийсь час навіть служив в Альфреда й особисто переказав йому за свої подорожі. Альфред зумів оцінити ці повідомлення, записав Оттарове оповідання й умістив його в своїй англо-саксонській обробці всесвітньої історії Орозія[2]). Орозій, еспанський священик, напи сав в 416 і 417 роках огляд усесвітньої історії «Historiarum adversum pa ganos libri VII», щоб спростувати погляди, що панували у поганському світі, той-бо запевняв, начеб-то людність страждає через те, що відкинулася давньої релігії й на вернулася до християнства. А тому Орозій силується в своїй усесвітній історії довести, що світ оддавна юдоль суму й скорботи і що тільки, відколи з'явилося християнство, людськість набула різноманітних
- ↑ Коментатори Оттарові мало не всі додержуються тісі думки, начебто він при став до гирла Північної Двини; а втім, І. Гамель у свовому творі «Tradescant der Aeltere in Russlands (С-Пб. 1847, стор. 164) каже: «на мою думку, ріка, що до неї пристав Оттар, це зовсім не Двина, як звичайно гадають; Оттар мабуть був на Меавні». — I'амель мае, адаеться, рацію уже через те, що гіпотеза про Двин у аж ніяк не може спиратися на ошо нідання Сттарове. Він ішов із Вардегуся з погідним півн. вітром надовж берега у південно-східньому напрямкові, отже додержуючись цього курса, ненідмінно по винен був прибути до гирла Мезенн, Гирлa Двини він досяг-би тільки тоді, коли б дода Всь схід нього вітра на південному березі Коли, поблизу рога Орлова, або «я на протилежному березі Білого моря. Такої вказівки проте у Оттара не трапляється. Нарешті, слід взяти на увагу й те, що Оттар, наближаючись до гирла. Двини, мав би суходіл з лівого боку, тимчасом як він і закінчуючи плавати мав суходіл увесь час праворуч.
- ↑ Трапляеться в під заголовком: De cladiis et mi seriiѕ mundi, або De totius mundi саlаm itatibus. Деякі рукописи названо й Hormesta, иншi Orniesta; що визначае ця назва, досі не відомо. Найкраще видання в Corpus scriptorum ecclesiasticorum. Том V. Відень, 1882 Редакція Zaigemeister'а. Про Павла Орозія див. Real-Encyclopädie fiir protestantische Theologie. T. XI. Ляйпцir, 1883, стор. 114.
