значили йому до сповнення. Якраз тоді, коли цей голод був найстрашніший, московські висланники на Україні нараз побачили себе в морі революційного руху, веденого українськими націоналістами.
Остаточно сатрапи побачили, що не зломлять Українського народу. Вони пригадали собі з історії, що нераз вже поневоленй нарід з успіхом підносився до борби за визволення якраз тоді, коли він був найбільше пригноблений займанцем — Тоді вони мусіли розпочати відступ перед націоналізмом. На них напав переполох, коли здали собі ясно справу з того, що хоч як сильною може бути „желізна” рука їхнього режіму, та вона не в силі здержати сорока міліонів Українського народу від того, щоб цей бурею кинувся на них, розірвав їм гартанки та визволив себе з неволі.
Загрожені українським націоналізмом совіти, в великій констернації мусіли остаточно заалярмувати про положення на Великій Україні цілу Росію та ввесь світ. Марево українського націоналізму на Великій Україні, начеб виросло нагло, через ніч. В останніх тижнях справа українського націоналізму заняла перше місце на лісті політичних проблєм. Вони начали страшну кампанію проти него, яку розпочав Косіор, голова УКП, своїми ревеляціями підчас конференції УКП, по чому слідувала нагінка в пресі та через радіо Також український націоналізм представляв одну із найбільш трівожливих проблєм, які розбирав останній Комуністичний Конґрес в Лєнінграді.
Тим разом совіти знайшли іншу причину на оправдання українського націоналізму: мовляв, це інтриґа Гітлєра, який строїть пляни на знищення СССР в ціли поширення території Німеччини на Схід. Тим арґументом вони кинулись бити українську справу на кожному кроці.
Український націоналізм як загроза совітської Росії стався так популярний тепер, що коли лише преса пише про ріжні політичні та територіяльні комбінації Европи та згадує про надходячу війну і бере в рахубу Росію, то на першому місці відразу згадує і наш націоналістичний рух на Великій Україні та проблєму створення незалежної Української держави. Вправді кампанія совітів за „згітлєризуванням” українського націоналізму полишила деякі наслідки на журналістичній опінії, яка нераз зі злобної волі, або таки й в своїй політичній несвідомости звязує справу українського визволення з німецьким гітлєризмом.
Це совітське заворушення з приводу „розкриття” націоналізму на Україні й нагінка за знищенням його принесли Орґанізації Українських Націоналістів надзвичайний розголос в цілім світі. Здається що совітська пропаґанда проти українського націоналізму зробила більше, ніж могли зробити десятки літ політично-пропаґандної праці нашої еміґрації, або нашого галицького загалу. Світ вважає Совітську Росію за сильну державу, якої ніяк не можна поминути в ріжних комбінаціях в світовій політиці. Світ рівночасно, завдяки головно теперішній протестній акції решти Українського народу, знає, як совіти страшно знищили Україну при помочі голоду. А ось тепер від самого совітського уряду світ довідується про велику життєву силу Українського народу та про силу його державних стремлінь, — силу, яка в найтраґічнішому для нього часі проявляється у різкій формі революційного націоналізму, та яка кинула дійсний переполох на совітський режім.
Оказалося, що та сама Орґанізація Українських Націоналістів, яку дотепер знали з революційної діяльности на Зах. Укр. Землях, якою кермує Провід Укр. Націоналістів з полковником Коновальцем на чолі, є творцем і керманичем націоналістичного руху на Україні, та що діяльність свою веде там вже від десятьох літ. Тому й всі атаки совітів сконцентрувалися тепер на провідних особах ОУН, а головно на самому Коновальцеві.
Так ось могутня націоналістична ідея прокинулась у реальній формі в цілій повні по всій Україні. Від Карпат аж по Кавказ залунав революційний клич українського націоналіста. Обхоплені цією ідеєю галичани і придніпрянці, ставши в одні ряди, почули себе одним народм. Звалились перед нею наставлені кордони, що розділяють наш нарід. Вони лишились лише для самих ворогів, а перестали існувати для Українського народу. Соборницький Ідеал, яким так дорожить націоналістична ідеольоґія, затріюмфував.
Стихійний націоналістичний рух потряс нашим народнім організмом та заставив його до боротьби. Пацифікація й нечувані політичні переслідування з боку поляків на Західній Украіні та страшний голод і московський утиск на Східній Україні, викували в Українськім Народі переконання, що: на нікого нам надіятися, а власними силами треба боротися за визволення! Що: Українська Національна Революція, це одинока наша надія!
Коли тепер поглянемо на Український Націоналізм, то побачимо, як карлувато малими й без політичного значіння супроти него є ці ріжні штучні політичні напрямки, що у своїй немочи розсаджуються до розмірів політики Українського народу. Ми очі замикаємо перед тим політичним киплятком, що вариться в душному та тісному й засмердженому галицькому кітлі, що не має сили виллятися поза береги цего начиння та в якому з помпою політичних велитнів плавають такі фіґурки, як ось Гриць Хомишин, Кость Левицький, Назарук та ціла плеяда інших „творців” української політики, враз із своїми партіями.
Коли тепер говориться в світі про „можливе” визволення України, то це не завдяки політиці якихось політичних ґрупок з Галичини, але завдяки зростові революційно-націоналістичного руху на Україні. І коли українська проблєма виринає завсіди там, де мова про мир або війну, то знову наслідок розголосу, який принесла для української справи діяльність українських націоналістів.
