за „дитинячих літ сього світа“ виселялись із своєї Азійської батьківщини, та таки вважаємо за найпевнійшу річ, що скарбниця европейських народніх вірувань і народніх казок значно збагатила ся інакшими способами і за пізнійших часів.
Дякуючи працьовитости новіщих учених єсть багацько переконуючих доводів на те, що безліч наших народніх казок і вигадок поприходила з Азії пізніш. „Справа була вияснена“ каже др. Г. Г. Уільсон, „найпозитивнійшим способом. Докази збудовано не на ймовірностях, не на загальних і необмежених аналогіях, не на випадкових і часткових подібностях, а на дійсній тожсамості. Хочай і бували деякі модіфікації, змінювались імена і сцени, додавались або викидались деякі обставини, та ми ще й досі можемо розібрати тожсамість основного начерка; по-між усіма маскарадними додатками наші руки без сумніву доторкають ся таки правдивого індівідуума. В багатьох злучаях ми можемо теж вислідити шлях, яким ішли наші оповідання, і зазначити, коли і якими способами отсі азіятські бурлаки знатуралізували ся по тих сторонах Европи, де вони тепер знаходять ся“.
Що до найпершого привозу азіятських вигадок в Европу, то звичайно се приписують тим несчисленним ордам пілігрімів і других людей, які пнулись на схід в часі хрестових походів: зовсім певна річ, що вони таки сильно пособили збільшити казковий запас. Але ж східні оповідання почали перебродити до Ев-
