Колись ці павуки закидали своі сітки сидячи у своїх маєтках, тепер вони забралися для цього до промислових осередків, у багаті квартали сьогочасних щасливців. Найбільш вони містяться по фабричних містах, але є вони і по селах, і по дрібних слобідках, скрізь, де тільки визиск можливий. Скрізь; де тільки знайдеться убогий робітник, підмайстер, задовжений селянин, або селянський наймит, — там вже й загостить невтримана зажерливість капіталіста. Усюди бачимо отсі гарно вироблені тенета дукарів, а в тенетах — поодиноких робітників, що безпорадно борсаються, та мовчки гинуть.
Яка страшна трагедія розвивається цілими століттями у цій нерівній боротьбі межи плохими кволими мухами, та лютими кровопийцями павуками! Це — крівава історія затамованого страждання! Але навіщо згадувати? Минулого не вернеш! Звернімо краще увагу на сучасне та будуче, придивімось близче до тієі боротьби, яка тепер ведеться межи мухами та павуками. Вглубімось у іі уклад, що накидають нам вороги, постараймося зрозуміти іхні хитрощі, а насамперед з'єднаймося усі до купи!
Ми, що наскрізь є кволі, з'єднаємо своі сили, щоб розірвати тенета, які обплутують нас, порвемо наші кайдани! Проженемо наших глитаів з іхніх притулків, росповсюдимо ясне світло розуміння, щоб гидкому страховищу несила була чинити своі темні вчинки! О, як би ви схотіли, як би ви тільки схотіли ви б стали непоборні! Павуки правда, ще дужі, але іх зовсім мало. Ви ж, мухи, звісно, недужі одиниці і нарізно не маєте жадного впливу, але ж вас безліч і в тому ваша сила! Ви — життя, ви — світ! Як би ви тільки схотіли з'єднатися, ви б одним замахом крил розірвали б усі нитки, знесли б отсі сітки, що вас звязують, де ви борсаєтеся та гинете, пригнічені нуждою та голодом! Ви поклали б кінець усім лихам, усьому рабству! Як би тільки ви того схотіли!
Навчіться ж бо хотіти!
