VII
4. Відношення між фізіольоґічними а психічними проявами я розумію в математичному змислі як відношення чинностеві (функцийні). Означеним психічним проявам є підпорядковані означені фізіольоґічні прояви і навпаки. При сьому вповні збережена своєрідність психічних явищ. Психольоґії ніяк не можна вважати за частину фізіольоґії мозку.
5. Найзамітнішим знамям книжки з наукового боку є біольґоічний спосіб помічування душевного життя. Його вже в першому накладі положено в основу, а в новій перерібці переведено ще строгіше та використано успішніше. При всіх психічних проявах питаємося, яке їх значіння для збереження життя особня й роду. Ся метода показалася авторови як знаменитий тевристичний принцип, бо через те можна було ліпше з'ясувати наслідки уваги, як і повстання типових виображінь. Науку про типові виображіння автор уперше тут виложив і проголосив. І для опису, а особливо для клясифікації почувань біольоґічний спосіб помічування показався дуже плідний. Мені здається, що сим шляхом усвідомлюємо собі багато виразніше, я сказавби навіть, багато живіше внутрішній звязок нашого душевного життя.
То булиби загальні наукові принципи (засновки), по яким я працював над своєю книжкою. Щож тикається дидактичних засновків, то дбав я передусім про те, щоби дати книжку, яку можна читати. Учень повинен у наглому випадку, коли на прикл. опустив кілька викладів через недугу, книжку розуміти та засвоїти собі її зміст. Тому то йшло мені головно о те, щоби писати зрозуміло і звязко. При сьому я старався доволі часто й виразно видвигати провідні точки погляду та принагідними оглядами заохочувати до того, щоби наново переглядати те, чого вже учні навчилися.
Однак те, що подаю, матиме корисний вислід щойно під заохочуючим проводом учителя. Се заслуга нових інструкцій, а треба піднести, що вони вповні числяться із своєрідністю вчителя. „Нічого не шкодить, коли вчитель видвигне свою індивідуальність, бо й він не мусить запускатися в чужу царину.“ „Тож чим обильніший матерiял приносить якийсь підручник із найрозмаїтшого поля, тим він потрібніший і не слід йому закидати, що вимагає від учителя за багато. Він радше тим певніше подає кожньому, щоби свобідно вибрав те, що йому найбільше відповідає.“ [1]) В сьому розумінні надіюся, що ані фізик, ані природовець, ані фільольоґ, ані ґерманіст, ані історик не нарікатиме на недостачу матеріялу.
- ↑ Lehrplan und Instruktionen fϋr den Unterricht an den Gymnasien in Оesterreich (Науковий плян та інструкції для навчання в ґімназіях у Австрії) стор. 274, видання Накладні шкільних книжок, Відень 1900. 2. вид.
