VI
не вилучає сього, щоби до пояснення більших гуртів прояв користуватися гіпотезами. Психольоґія не може обiйтися без таких помічних засобів таксамо як і фізика. Сим правом науки користувався я головно у з'ясуванні процесу думання й осуду, беручи за основу викладу свою теорію фундаментальної (підставної) аперцепції.[1])
2. На психічні явища я дивлюся як на своєрідний гурт прояв, що його не дасться зовсім порівнати з фізичними явищами, тож я завсіди ще держуся погляду, що психольоґія відрізняється від природописних наук своїм предметом. Проти сього виступили в новішому часі визначні дослідники. Вказуючи на міркування, загально знане вже від Канта, що навіть предмети природописних наук є нам дані тільки як змісти нашої свідомости, або як „переживання“, твердили й твердять дальше, що предметом усякої науки є тільки наші переживання. Коли дивитися на зміст переживань, або на предмети досвіду в питоменности, незалежній від підмету, тоді, кажуть, ми займаємося природописними науками. Колиж розсліджуємо зміст досвіду в його відношеннях до підмету, тоді ми займаємося психольґією. Отже природописні науки й психольоґія відрізняються від себе не предметом але тільки становищем розгляду.[2]) Не зважаючи на те, що сього роду розуміння не можнаби приспособити для шкільних цілей, бо воно ставить передумовою міркування з обсягу теорії пізнання, я не можу згодитися із сим поглядом навіть по мойому науковому пересвідченні. Своє становище до сих основних питань по части я вже виложив.[3]) але маю намір вернути ще раз до сього питання докладніше, як тільки матиму більше дозвілля.
3. Підчеркнений найпаче Вундтом характер психічних явищ як подій, переведено послідовно в цілій книжці. Таким чином, на мій погляд, устережемося найпевніше похибки Гербартової психольоґії, що дивиться на виображіння як на cвoйого роду самостійні річи.
- ↑ Ся теорія з'ясована докладно в моїй книжці „Die Urteilsfunktion“ (Чинність осуду), Відень 1905, дальше обоснована в мойому писанні „Der kritische Іdealismus und die reine Logik“ (Критичний ідеалізм і чиста льоґіка). Відень 1905 та в мойому „Еinleitung in die Philosophie“ (Вступ до фільософії) (7. й 8. наклад 1919). (Український переклад „Вступу до фільософії“ ладиться. Прим. перекл.)
- ↑ О. Кϋlре, Grundriß der Psychologie. S. 1 ff. Wиndt, Grundriß der Psychologie 4. Aufl. S. 3. (О. Кільпе, Нарис психольоґії, стор. 1. і д., Вундт, Нарис психольоґії, 4. наклад, стор. З.)
- ↑ Чинність осуду. cтop. 233 і д. — Вступ до фільософії. 7. й 8. накл. стор. 82 дд. і 146 дд. — Пор. дальше мою статтю „Психольоґія“ у Шілєр-Льос, Енцикльопедичний підручник науки виховання (Schiller-Loos Enzyklopӓdisches Напdbuch der Erziehungskunde).
