нених, зробили величезну роботу серед селянства на місцях своєю культурно-освітню працею. А в часи Директорії станули знову в збройні ряди української армії. Старшини синьожупанники в більшості займали поважніші пости в українській державі за час Директорії. Сиротенко деякий час був військовим міністром, Чижевський ґуберніяльним комісарем на Полтавщині а відтак міністром внутрішних справ. Миронович секретар Директорії, Крушинський персональним адютантом головного отамана, Чехівський командантом Києва, Омельченко начальником штабів в різних частинах, Шаповал начальником старшинської школи а згодом начальником дивізії в ранзі ґенерала… і багато інших про яких я нічого не знаю певного. Врешті зі синьожупанників в час Директорії зорґанізувався один полк Синіх під командою Пащенка а згодом полк. Вишнівського, що провадив героїчну, жорстоку боротьбу з большевиками. Цей полк був кількакратно здесяткований в боях а сам полк. Вишнівський опісля був начальником канцелярії військової місії в Варшаві під моїм проводом.
Синьожупанники, не зважаючи на всі перешкоди, як зі сторони своїх земляків, так теж жорстокої нашої долі, станули на прю проти тих всіх перешкод, залишилися непохитними борцями за українську справу й виправдали свої сподівання та здобули собі право записати себе в історії визвольних змагань українського народу. І сьогодні, як мені відомо, ті же синьожупанники продовжують свою працю і боротьбу як на рідних землях, так теж і на еміґрації, за сповнення великого Ідеалу Самостійної Соборної Української Держави.
76