Тут прийшлося мені бути мовчаливим свідком драматичної сцени під час розмови представника німецького командування з міністром Української Республики.
— Пане міністре, — каже Альвенслєбен — я дізнався від начальника синьої дивізії, що ви не дозволяєте на прибуття до Києва другої дивізії, яка сформована жде в Ковлі, а навпаки задумуєте вислати її до Одеси. Прошу подати мені мотиви, на яких спирається ваше рішення.
— Так, — каже Жуківський — я видав наказ, другу дивізію з Ковля перенести до Одеси.
— Пане міністре, вам відомо, що цю дивізію сформовано з українських полонених в Німеччині. Подібно, як і першу синю дивізію. Ту дивізію ми одягнули, озброїли і забезпечили матеріяльно. З неї зробили ми кадрову, боєздатну частину. І ця дивізія по згоді з вищим німецьким командуванням мусить піти до Києва, щоб збільшити залогу столиці. Впрочім вам відомо, що Одеса знаходиться під опікою австрійської влади і сюди німцями сформована частина не сміє іти.
Жуківський почервонів, очі вилупив і, стукнувши кулаком в стіл, крикнув:
— Що це таке, розташуванням військ Української Держави буде розпоряджатися німець, а не військовий міністер України?
Тут з рівноваги вийшов і Альвенслєбен:
— Оттак ви балакаєте з представником вищого німецького командування в Україні? Ви знаєте, що я говорю з вами від вищого командування німців? Автім ви забуваєте, що ви сидите на оцьому стільці завдяки німецьким штикам. Прошу прийняти до відома, що ту розмову в цілости передам я нашому фельдмаршалові.
Такий же сам обурений Жуківський підорвався з місця і острим тоном заявив Альвенслєбенові:
— А я про ваші слова і про ваш тон докладу українській раді міністрів.
На тому закінчився той неприємний діяльоґ. Альвенслєбен і я вийшли з кабінету військового міністра без офіційного прощання. В коридорі звернувся до мене Альвенслєбен:
— Скажіть, пане ґенерале, тому дурневі, що, якщо та дивізія не піде до Києва, то вона не піде ніде!
Я повернув щераз до Жуківського і переповів йому останні слова Альвенслєбена про долю ковельської дивізії. Тоді Жуківський знову з обуренням:
— Побачимо! На тих днях буду сам в Одесі і справу поладнаю. А зараз накажу полковникові Пухтаєвичеві, щоб негайно вислав квартирєрів до Одеси. Заразом прошу додати одного старшину з вашого штабу, щоб покерував тією справою.
60
