— Це все козаки, що були полонені в Німеччині — відповів я.
— І ми маємо в Австрії теж полонених українців. Дозвольте мені відвідати вас у вашому помешканні та побалакати з вами на ту тему.
Того ж дня вечером прийшов до мене цей начальник австрійської місії. Я йому розказав, в який спосіб перепроваджено формування моєї дивізії.
Завтра я їду до Відня — сказав він — маю надію, що мені вдасться так само зорґанізувати полонених українців в Австрії у військові частини. Мене тільки турбує те, що ми не маємо синього сукна, але за те маємо досить сірого, то створимо дивізію сірих.
Таку дивізію справді австрійці зорґанізували, але вже в час гетьманату. Але й тієї дивізії не використано.
Пару днів після того параду, місто Київ дало виставу в честь дивізії в державному театрі. Вечером прибув я до театру у призначену для мене й для мойого штабу льожу. Театр був гарно прибраний прапорами й тризубами. Всі льожі були заповнені членами Ради й Уряду та іншими представниками української суспільности. Були теж і чужинці.
Партер був призначений для козаків.
Синьожупанники ввійшли на салю. Моє серце раділо. Люди йшли спокійно, без натовпу занимали свої місця. Ніби то за свойого життя призвичаїлися до таких вистав. Я мав враження, що це не прості козаки, а принайменше юнаки.
Без гомону, метушні, наповнився весь театр козаками дивізії.
Перед початком вистави на сцені появився міністер Жуківський. Він звернувся з промовою до козаків. Говорив про державне будівництво, але все те в соціялістичному дусі, цілковито чужому для нашого козацтва. Все висказував він в надзвичайному запалі й весь при тому тремтів.
Виставу давав Садовський. Був це «Запорожець за Дунаєм». По виставі вийшов хор Садовського й заспівав український національний гимн. Козаки піднялися зі своїх місць і тисячі голосів приєдналися в одному могутньому акорді. Коли на салі пролунали останні слова гимну, мої козаки заспівали Шевченків заповіт. З уст українських воїнів вилітав великий наказ Генія України: «Кайдани порвіте й вражою злою кровю волю окропіте»…
На тому закінчилося святкування дивізії в столиці України. Вона приступила до праці.
Дивізія приняла на себе всю службу по охороні арсеналу, банків, урядових установ та піддержувала внутрішний порядок патрулюванням по ночах через брак поліції.
48
