У всіх київських часописях появилося оголошення, що в неділю о 2. год. відбудеться парад синьої дивізії на Софійській Площі.
В день параду, коли я прибув на коні зі своїм адютантом на Софійську Площу, дивізія стояла вже готова в рядах в повному порядку. Переїхав я попри її, поздоровив і сказав козакам кілька бадьорих слів.
Я рахував, що моє завдання у відношенні до параду є скінчене, бо влаштовання порядку на площі мали перевести представники військового міністерства, про що заявив мені пан Жуківський. Одначе сталося інакше.
На площі почалася збірати Рада в повному складі з проф. Грушевським на чолі, різні делєґації від державних установ та суспільних орґанізацій, як також військові місії західних держав. На площі збіралася теж велика товпа публики. Все те тулилося на різних місцях, не знаючи, де має стояти.
Від військового міністерства не було нікого з впорядників. Тому я мусів приняти на себе ролю «церемонмайстра».
В першу чергу зарядив я, що парад відбудеться перед памятником Богдана, що гордо стоїть на Софійській площі та з надією дивиться на своїх нащадків, які мають продовжувати його великий чин.
Всіх представників поуставляв я довкруги Богдана. В перших рядах представників Ради, представників уряду, а за ними всі закордонні місії, а вслід за тим і делєґації. Подібне розпорядження передав я на вдержання порядку серед публики.
Кілька хвилин по одинадцятій годині зявився до мене адютант військового міністра й доклав мені, що військовий міністер їде на площу. Появилося авто міністра. Я підїхав до нього з рапортом, що дивізія готова до параду.
З авта висів міністер Жуківський. Людина середнього росту, суто-демократичнього вигляду. Одягнений в стару салдацьку шинелю російського зразку без погонів. Чоботи не вичищені. Так міністер Жуківський приїхав відбирати парад.
Підійшов він до першого полку моїх козаків і вони на приказ командира віддали йому пошану. Міністер звернувся до них з окликом: Здорові товариші! Козаки відповіли нерішучо, зайнялися з відповіддю. Все те вийшло якось нескладно.
Ідучи біля міністра сказав я йому, що наші козаки не звикли до такого привітання, бо «товариші» в нас не уживається.
— А як? — спитав міністер.
— Брати, стрільці, козаки… — відповів я.
В другому полку міністер сказав: Здорові брати козаки! Всі відповіли гучно на привітання Жуківського.
46
