На другий день пішов я до начальника постачальні. На тому відповідальному пості Української Держави зявився ґенерал-лейтенант москаль Стогов. (Пізніше командував він большевицькою дивізією проти нас у боях під Камянцем, був розбитий і ледви на авті врятувався від полону.)
Приняв мене ввічливо, як відомого йому ґенерала російської армії. Звернувся я до нього з проханням, щоб він забезпечив мою дивізію всім необхідним — харчами та платнею. Він, розвернувши якісь папері, сказав до мене на російській мові, що в його є, нажаль, тільки 50 пудів сухарів і більше нічого…
Передо мною стала страшна загроза незабезпечення дивізії в найконечніші потреби. До мене до готелю зайшов Альвенслєбен і спитав, яку зустріч зробив мені й дивізії соціялістичний уряд. Я йому оповів, що мешкання для дивізії я знайшов сам за допомогою адютанта команданта міста Києва, а от з боку прохарчування — то майже погрожує голод, бо начальник постачання пропонував для моєї дивізії тільки пятьдесять пудів сухарів. Альвенслєбен зобовязався пару днів, аж до наладнання забезпечення дивізії з боку українського уряду, продовжати прохарчування дивізії зі сторони німецького штабу…
Згодом мусів я вкінці подбати й за приміщення для мойого штабу та для себе. Сотник Данченко призначив для мойого штабу будинок князя Урусова. Цей будинок знаходився на розі вулиці Александрівської. Це була невеличка, але гарна вілля. Князь Урусов, бувший російський дипльомат, дуже ввічливо погодився на відступлення свойого будинку під наш штаб. Тут зразу штаб синьої дивізії почав своє урядування.
Покищо мешкав я в готелі, але це була дуже коштовна річ. Мусів я теж і для себе підшукати помешкання, як і для старшин мойого штабу. Данченко завів мене на Липки до будинку найбагатшого жида в Україні Бродського, бувшого власника великої скількости цукроварень в Україні. Жид утік і будинок стояв порожний. Одначе я не хотів у тому будинку замешкати, бо він був рішучо завеликий і мав вигляд царських палат. Мені це не підходило.
Через те, що Данченко мав багато праці в командантурі міста, мусів мене залишити й я зі своїм адютантом кинувся за помешканням.
Пійшли ми пішком на вулицю Лєвашовську. Мою увагу звернув невеличкий, одноповерховий будинок, на якому не було слідів большевицької бомбардації. Увійшов я до того дому разом з адютантом і зауважив тут якусь метушню. Напроти мене вийшла старенька пані, яка у французькій мові вияснила мені, що цей будинок належить до доньки відомого Терещенка — Наталії, яка під час большевицької революції перенеслася до Парижа. Опіку над будинком повірила їй, бо вона була ґувернанткою її дітей. В сучасний мент будинок замешкувала ґрафиня Потоцька, але вона його теж залишала, виїзджаючи з Києва
