в руки українського воїна рушницю, що є найкращою запорукою сили. Сильна армія, це запорука сильної держави. А коли ті воїни будуть патріотично освідомлені і в них буде збуджена давня традиція українських військових сил, то жодні хитрощі не зламають тієї традиції. Наперед користаймо з нагоди й творім збройну силу. З такими думками я заснув і моя розбурхана уява успокоїлася у сні.
Ранком другого дня, перед своїм відїздом до Ковля, до моїх частин, я заїхав до Гофмана, щоб з ним попрощатися так, як він того бажав.
Послідня розмова пройшла у дуже щирій атмосфері, як у відношенню до нашої справи, так теж і до мене. Ґен. Гофман заявив мені, що вся дивізія синіх буде покищо розташована в Ковлі, куди сягають німецькі сили. Там дивізія буде мати забезпечений прохарчунок. Там теж прийдуть для дивізії гармати й коні разом зі зброєю для козаків.
До дивізії будуть приділені з німецької сторони інтендантські старшини, як також гарматні й кулеметні. Ті останні будуть інструкторами при дивізії. Дивізія мусить відбути військові вправи перед тим, нім відійде в Україну.
Крім того, до мойого ґенерального штабу призначається видатнього старшину німецького ґенерального штабу, якого вислало німецьке міністерство війни. Був це гавптман ґраф Альвенслєбен з кількома старшинами. До нього — сказав мені ґен. Гофман, можу поставитися з повним довірям. Відтак Гофман звернувся до мене:
— З вишколом дивізії мусите спішитися, бо перед вами стоїть велике завдання відбити Київ з рук большевицьких банд. Ваші частини підуть першими проти ворогів, а вслід за вами двигнуть вам на допомогу частини німецькі.
Пращаючися, попросив я Гофмана, щоб він вистарався дозвіл від німецького військового міністерства, зорґанізувати дальші військові частини з полонених українців у Німеччині, яких, як я довідався, було до сто тисяч. А передовсім просив я його зорґанізувати на швидко ще одну дивізію.
Ґен. Гофман цілком щиро заявив мені, що він візьме на себе цю місію, бо він направду почуває себе щирим приятелем України. Відносно другої дивізії, він постарається як найскорше це перевести й про вислід повідомить мене зараз через Альвенслєбена.
Їхав я поїздом крізь поліські болота в сторону Ковля. Тут роздумував я над тим, що собою уявляє моя дивізія, та як поступити мені з нею у відношенні до моїх наказів ще з табору в Ган-Мюндені. Я рішився справу потрактувати так, щоб мій наказ був вповні виконаний.
До Ковля приїхав я 21 лютня 1918 року. На двірці ждали на мене представники, старшини від штабу німецького корпусу та старшини мойого штабу, що вже ждали на мене в Ковлі.
33
