Мене відпровадив до дому міністер Любинський. Розмовляли ми на різні теми. Я його зразу полюбив. Це був гарний юнак з гарячим патріотичним наставленням та з великою вірою в успішність нашої революції. Нажаль він в ніякому разі не надавався на міністра заграничних справ, як під оглядом молодечого віку, так теж цілковитого браку дипльоматичного вишколу.
Вечером у 6-тій год. заїхав я до приватного помешкання Гофмана. В його кімнаті крім нього застав я ще трьох його вищих старшин ґенерального штабу. Підчас чаю говорилося багато про події в Україні та про завдання українського уряду а зокрема української армії. Гофман торкнувся теж і тієї сцени, яка заіснувала підчас обіду.
— Бачите, пане ґенерале, які симпатичні ті ваші міністри, але ж вони ще такі молоді. За весь час моїх переговорів з українцями, я перший раз стрічаю старшу, досвідчену людину, вас. Направду я дуже турбуюся тим, яка доля жде вашу молоду державу, коли такі молоді люди кермують її політикою.
По чаю ґен. Гофман завів мене в низ будинку до величезної салі зі сценою, де насвітлювано кіно з образами мирових переговорів в Берестю.
Почалося насвітлювання. З початку були картини, що представляли засідання мирової конференції. Послідня картина — підписання договору. Тут представлена була переповнена саля, в якій лякеї на підносах носили шампан. Врешті Гофман звернувся до мене:
— Бачите, там позаді серед делєґатів, бігають якісь панове. Пізнаєте, це ваші делєґати. Ви бачите, всі делєґати на ту велику подію, підписання мирового договору, поприносили свої пера. А ваші — українські делєґати не принесли зі собою жодного пера, бо наперед того не передбачили. Через те бігають, щоб їм хтонебудь позичив, бо вони мусять підписати договір…
І він став сміятися, бо на картині було видно, що ніхто не хотів позичити пера українським делєґатам.
Вернув я до хати й довго не міг заснути. Весь час в моїй голові бушували різні думки, перед очима пересувалися образи минулого дня та пляни й мрії прийдешних днів. Всежтаки для мене було ясне, що положення України під сучасну пору незавидне. Вона мусить творити сильну армію і твердий уряд, що виявлятиме волю всього українського народу. Збройні сили — це безперечно мусить нам допомогти Німеччина, яка, як я бачив, прихильно поставилися до наших справ, а навіть активно дає поміч українським збройним силам. Так. Але чи це щире зі сторони німців? Що ж, потапаючий хапається і бритви! А всежтаки, коли ми створимо сильний уряд і армію, тоді наші союзники мусять числитися з нами, як рівні з рівними. Німеччина, хоч може й має скриті наміри у відношенню до України, але вона тепер дає
32
