кого міністерства є напевно в звязку з моєю намаганою втечею з табору Бішовсверда, де я з своїми людьми робив підкоп впродовж пів року. Той підкоп влада викрила й було в тій справі слідство. Я сподівався, що вслід за тим слідством прийдуть проти мене гострі репресії; хоч слідство не виказало моєї активної участи. Цілу ніч перевів я без сну. Бо чи ж можна заснути тоді, коли є гарячкове напруження думок та плянування якнайкращого виходу з прикрої ситуації?
Рано на другий день виїхав я з Ган-Мюндену разом з німецьким старшиною в напрямі Берліна. Їхав — і час довжився, бо тривожна цікавість, що вимагала швидкого пізнання правди ще більше видовжувала той час, якого потрібно було на переїзд до Берліна. Пізним вечером поїзд з гуркотом вїхав на великий берлінський двірець. На пероні товпилися маси людей. Зпоміж товпи вийшло двох німецьких старшин ґенерального штабу, поздоровили мене й представилися. Були це полковник і сотник ґенерального штабу. Старшини дуже чемно попрохали мене до авта. Їхня чемність і почуття пошани до мене здивували мене й я вже з кращими думками всідав до їхнього авта. За кілька хвилин авто заїхало перед велику гостинницю «Фірстенгоф». Старшини поговорили з портієром і після того служащий запровадив мене до прекрасно устаткованої кімнати з повним комфортом великої гостинниці. Німецькі старшини ще перед моїм відходом до кімнати просили мене, щоб я перебравшися по подорожі, зійшов до їдальні, де вони ждатимуть мене з вечерою…
Зійшов я до їдальні й тут застав при столі з накриттям, двох вище згаданих старшин німецького ґенерального штабу та одного пана в цивільному одягу. Старшини представили мені його, а він сказав мені по українськи:
— Називаюся Роман Смаль-Стоцький. Я є представником С. В. У.
Німецькі старшини попросили нас сідати. Я був дуже радий, що біля мене сидів земляк, який добре володіє німецькою мовою. Знав я француську мову й нею порозумівався з командантом табору, а німецьку мову знав лихо.
Після вечері німецький полковник заявив мені, що мушу завтра на год. 10 рано бути готовим представитися військовому міністрові, куди він мене поведе. Ми розпращалися і я пішов до своєї кімнати, що в світлі елєкричних жарівок блистіла повним контрастом до темних брудних кімнат табору полонених. Заспокоєний гарним прийомом, змучений хвилюванням і дорогою, кинувся я в мягку білу постіль і заснув як дитина.
В 9-тій годині збудив мене кельнер, що приніс снідання. Встав я в бадьорому настрої і коли перед 10-тою зявився полковник, я був готовий до виходу.
Пішли ми пішком до будинку військового міністерства, що був недалеко гостинниці. Запровадили мене в першу чергу до начальника
18