чужинців з їх фабриками, копальнями, залізницями, банками, конторами і т. д. — і суспільство не зможе правильно функціонувати. Який висновок з цього? Чужинці у нас є політично і господарсько шкідливі для нас, але суспільно в цей момент потрібні і будуть потрібні аж до того часу, доки ми не збудуємо свого промислу, обміну, фінансів, вищешкільної науки і т.д., — словом український народ ще мусить витворити відсутні тепер деякі важні органи свого суспільного, самостійного в собі існування…
Як їх здобути? Є тільки два способи: або самим створити, своєю працею, ініціятивою і економічно витиснути з України всі чужі органи — на це треба довгого часу творчої праці, — або насильно забрати у чужинців весь промисел, торговлю, фінанси, залізниці, будинки, інвентарь — цеб-то, шляхом соціяльної революції (иншого нема!), як робили, визволяючись, всі народи. Розуму, знання, культури духової, навіть соціяльно-революційним шляхом, конфіскувати не можна!
Еволюція або революція — иншого нема.
Який же з цього висновок?
Коли почалась революція, яку по щирости вели тільки трудові кляси (селянство і робітництво), то питання стало ясно: експропріяція чужинців в першу чергу. Експропріяція — значить насильне скасування чужого права власности на українську землю і на чужі фабрики, банки, залізниці, будинки і т. п., що стоять на українській землі, але належать не Українцям. Селяне і робітники поставили справу просто і ясно: силою забрати це все в свої руки, а колоніяльних плантаторів та визискувачів вигнати. А наша інтелігенція?
Вона стала проти такого напряму і всіма силами боролася проти народніх стремлінь, організувала українську армію, але суспільно-політично підпорядкувала її ідеї непорушення колоніяльно-капіталістичного status quo, віддавши провід армії переважно в руки людей, ворожих всяким елементарним стремлінням українського селянства і робітництва, більшости нації. Через це все селянство і робітництво відкинулось від інтелігенції і пішло за чужинцями — большевиками, котрі їм пообіцяли передати промисел, фінанси і т. п. в колективну власність.
Так українська інтелігенція програла історичний бій. Держави не створила, бо раніш не вміла створити повного українського суспільства, бо… в слушний час не признала революції, як одного з двох способів створення незалежности українського суспільства.
Не признавши революції, відкинувши її, тим самим наша інтелігенція відкинула один з двох способів, власне методів визволення, вибравши натомісць — еволюцію. Вибрати еволюцію — це значить признати тимчасово status quo ante, дореволюційний стан річей: присутність на Україні і панування (політичне і суспільне) колоніяльного капіталу.
