фактично визволенням політичним і культурним, державним і господарським.
Як територіяльне групування українська язикова група мусить здобути собі право на свою територію, цеб-то, монопольне право приватної власности на неї з погляду міжнароднього права. Таке право національної власности на територію практично здійснюється тільки в одній формі — в державі. На землю людина право власности закріплює способом займанщини, спадщини, купівлі, оформлюючи це право «синім папіром», а як здійснюється право власиости на територію? Займанщиною здійснюється, а державою охороняється.
Чому нам це право потрібне?
Тому, що инші нації намагаються нас випхати з території, тому, що визискують нашу фізичну силу, духову енергію, природні багацтва нашої території, визискують нашу працю. Паразитують на нас, а щоб охоронити свій паразитизм — фізично змушують нас коритись, а щоб ми не виявляли опору — роскладають нас соціяльно: знищують нас, як язикову групу, ослаблюють систему нашої взаємочинности, не дають змоги розвивати апарат соціяльного звязку і культурного зросту — мови, чим змушують нас до деградації.
Роскладаючи нас, як язикове угрупування — ослаблюють наші шанси на життя і розвиток, отже ми по закону самоохорони мусимо реагувати на це, цеб-то, боротись: силі протиставити силу.
Соціяльно ми є неповна нація.
В суспільстві, що живе на українській території, ми займаємо велике місце, але ми не творимо цілого суспільства.
Під цілим або повним суспільством ми розуміємо таке населення, котре, маючи одну мову, разом з тим організоване так, щоб всі свої потреби задовольняти працею і творчістю своїх членів.
Що український народ не творить тепер повного суспільства — це ясно з першого погляду. Українці виконують функцію хліборобську, де-що роблять в области дрібної торгівлі, де-що в области народьної освіти, працюють фізично в індустрії (складаючи при тім меншість індустріяльного робітництва на Україні). А хто веде, у чиїх руках промисел, велика торговля, финанси, адміністрація, культурна творчість вищого порядку, військо і т. п.? В чужих, не українських руках. Чи ці функції потрібні для життя і розвитку суспільства? Потрібні. І їх виконують чужинці, домінуючи над нами не тільки політично, а головно — суспільно.
Один приклад: ми не маємо літератури для вищешкільної науки українською мовою. Не кажу вже про оригінальну, а хоч би мали перекладну з чужих мов — і цього нема в потрібному розмірі. І живемо чужою науковою літературою. Усуньте протягом одного дня чужинців з їх літературою — і ми залишаємося без вищої науки! Це треба ясно усвідомити і отверто говорити. Те саме з промислом, торговлею, фінансами: усуньте
