Відступ української влади і армії з Київа був трагедією нації, що була в неволі, бажала визволитись, але не мала свого військово-боєвого апарату визволення. Визвольна армія може складатись тільки з членів тієї суспільної групи, що повстала за визволення. У Винниці (лютий 1919) я представив українській владі проєкт організації української земельної (селянської) армії, основою котрої було: армія організується територіяльно (по селах, волостях, повітах), старшинство формується з українських партій, селянської спілки, учительства і з здібних селян-козаків. Поставивши кадри такої армії, треба було роспустити хмари російського старшинства, що пасивно волоклось за українською владою і чекало «Антанти» і добровольців з Одеси. Проект був прихильно прийнятий, але… в життя його не переводилось, бо всю увагу було покладено на переговори з «Антантою» в Одесі, де були Французи і російські добровольці, від імени котрих говорив з Українцями навіть генерал, що був перед кількома днями начальником штаба південного українського фронту! Російське старшинство фактично керувало українською армією і саботувало, губило всю українську справу. Українська влада жила під гнітом надій, що тільки фахові старшини «генерального штабу» спасуть (власне створять!) справжню (!) українську армію. І трагедія нації, що не мала у себе відповідних органів для озброєної оборони, продовжувалась в 1919 і 1920 роках. Армії не було створено, бо влада над військом фактично була в російських руках. Українське патріотичне, ідейне старшинство було тільки на низах, а команда… в російських, реакційних руках. Тому було дивно: Українці роспочали національну (політичну і соціяльну) революцію, а команда була в руках національно несвідомих або й просто чужих та ворожих укр. справі людей.
І через те, що українська державна політика не розгадала загадки війська і революції — ми програли справу.
Українська революція була національною, а військо її… не національне. Українська революція була соціяльною, а військо її було в руках соціяльних ворогів повставшого народу. Почавшись всенародно, революція українська здеградувала на «петлюрівську». Українське селянство стріляло з вікон на нещасну одступавшу українську владу і армію.
Коли ж армію цю признати за чисто-українську, то очевидно весь наш народ українським не був!
Весною 1919 року зрозуміли закон революції тільки січові стрільці, але вони вже тоді керуючої ролі в українській армії не грали. В той же час повіяло великою реакцією з антанським психозом з Галичини. «Антанта дасть допомогу, треба нам у всьому бути подібними до Антанти», сказали українські політики, забувши, що по закону соціяльної механіки вони мусіли б бути подібними до українського повставшого люду.
Українська армія по своїй політичній характеристиці мусіла б бути органічною частиною повставшої української
