військового міністерства, головного і генерального українських штабів (період міністрування п. Жуківського). Верховні органи української військової організації були фактично в руках російської національної групи, котра по закону соціяльної механіки могла діяти тільки на шкоду українській справі.
Друге. — Українські тимчасові військові формації, вільне козацтво, всякі коші і нарешті «синьожупанники» були роспущені, обезброєні, а натомісць міністерство пропонувало якийсь «великий план» організації українського війська. І майже всі Українці не розуміли значіння маніпуляцій «української» військової влади! Через кілька день після обезброєння синьожупанників вже був зроблений державний переворот: прийшов російсько-німецький гетьманат, на службі котрому залишився майже повний склад вищих «українських» військових установ на чолі з Слівинським, начальником «українського» генерального штабу. Росіяне зробили переворот, будучи на чолі українського війська. Всі Слівинські, Кириї, Присовські, Скоропадські і т. д. досить себе показали. Більшість їх згодом опинилась потім в… російській добровольчій армії, що громила Україну.
Помимо нездібности української влади (березень-квітень 1918 р.), головною пружиною перевороту і розгрому українських сил була українська військова політика.
Третє. — Військові українські частини, що затримались або зорганізувались підчас гетьманату, були невеликі, вони мали всього 4–5 тисяч. І ці озброєні Українці стали основою української революції в осени 1918 р., основою другої української Республики. Чиста українська стихія дала добрий ефект: друга революція була разом політичною і соціяльною, національно-українською. Основні військові організації були українські, особливо важну ролю грали січові стрільці. Але в масі військового старшинства не було свідомости, що революція є соціяльною.
Провідники війська думали, що державу можна будувати якусь надклясову, «тільки національну», і це тоді, коли військо складалось з повстанців — селяне і робітники, неймовірно розлючених реакційно-поміщицьким режимом німецько-російської гетьманщини. Провідники війська не були морально звязані з військовою масою.
В лівобережних частинах було вже знати вплив російського старшинства, на бік української влади перейшло багато військових «штабів» і старшинських комплектів, утворених змосковщеним гетьманатом. Українська армія незабаром ясно складалась з двох формацій: малосвідомого національно, соціяльно-революційного козацтва і реакційно-російського з малою домішкою українського (поступового) старшинства. Між українською політичною владою і українським козацтвом стояв морально чужий їм шар військового старшинства. Патріотичні військові українські частини були в меншости (і то головно — січові стрільці!).
