трету часть на галицькі шпиталі. (З Шепелем, як Петлюрівцем Гал. Армія після договору з Денікіном не мала обовязку воювати). Добровольці перед Шепелем сейчас утікли аж до Вапнярки. Плятформою до співжиття з повстанцями було рішення Галичан не відступати разом з Денікінцями, але оставати на всякий випадок на місци, де стояли, а відтак переговори з більшевиками, які вів Шепель зі своєї сторони, а Галичане зі своєї окремо. Ціль переговорів була добитися цього, щоби більшевики оставили Галичан в спокою, бо вони не думають воювати з більшевиками, тільки з Поляками. Переговори одначе до нічого не довели і більшевики заняли Винницю, відтак Жмеринку і посувалися до Вапнярки. Шепелівці розбіглися, а Галичане, оставші у Винниці утворили Гал. Ревком з от. Гірняком на чолі. Більшість Гал. Армії концентрувалася коло Бірзулі.
Повстала суматоха мало що менша від тої, яка була в часі „переходу“ до Денікіна. Ріжнилася хиба тим, що загал армії був здецидований лучитися з більшевиками і тільки нач. вожд ґен. Микитка, а головно нач. штабу ґен. Ціріц за всяку ціну хотіли перевести армію до Румунії і вислали в ціли переговорів в тій справі делегацію до Тирасполя з от. Цімерманом на чолі.
На тім тлі почало витворюватися велике недовіря загалу армії до Начальної Команди, головно до ґен. Ціріца. Прийшло до того, що утворився Комітет з відпоручників всіх трьох корпусів і етапу Галицької Армії і той комітет зажадав
