часі. Там попробую відповісти на вище згадані питання, а тимчасом для заспокоєння цікавости і заінтересування українських еміґрантів поза територією України я на просьбу Шановної Редакції „Українського Прапору“ постановив найактуальніщі питання освітлити у формі своїх вражінь і постережень з Радянської України.
Не місце тут на основне вияснення цього історичного менту в кровавій історії галицько-української армії, одначе найважніщі черти конечно треба згадати. Бо вони мали вплив на настрої і на відношення Галичан до радянської влади і навідворот — влади до Галичан. „Перехід“ я нарочно беру в лапки, бо тим хочу зазначити, що Галицька Армія находилася тоді в такім положенню, що не мала ніякого вибору, куди іти, а відтак, що вона взагалі нікуди не переходила, тільки радянські війська прийшли на територію заняту Галицькою Армією. Те саме було і з попередним „переходом“ до Денікіна з слідуючою ріжницею: 3 Денікіном ми лучилися взагалі без надій на можливість коордінації наших кличів і ідеалів з його ідеалами, але виключно з практичних мотивів збереження технічної й органічної цілости армії для дальшої війни з Польщею, бо за ідейну її цілість ми не боялися. При злуці з більшевиками ми мали надію на спільний з ними, як із союзниками похід на Польщу в ціли
