Зпоміж арештованих Галичан розстріляно от. А. Гарабача, сот. Богд. Загайкевича, чет. Попеля і ще сімох стрільців як „контрреволюціонерів“. Отсе був наслідок переходу Гал. Армії до Поляків. Це був властиво трагічний її кінець.
Такий був кінець тої геройської армії, яка точно через півтора року окрівавлювала і засівала своїми кістками українські поля від Сяну до Дніпра за Самостійну Українську Державу. Це був подвиг українського народу, якому рівного нема в історії всіх инших народів світу, бо серед таких страшних злиднів, проти так сильних ворогів з усіх сторін, властиво проти цілого світу, який відмовляв нам права на самостійне політичне і державне життя, не приходилося ніодній нації воювати. Ми є і будемо все горді на свою армію і цілі покоління ідеольоґією Гал. Укр. Армії виховаємо. Тоді, коли навіть державні мужі і політичні провідники нації тратили голови і почали хитатися, армія інстинктовно відчувала, що тільки вона є виразником української самостійницької державної думки, тому вона не сміє розложитися, але мусить ризикувати всі „переходи“ на всі сторони, де є якінебудь вигляди на заховання своєї орґанічної цілости, бо за моральну та ідейну цілість не було обави. Нині армія орґанічно розбита, одначе ідейно всі части Галицько-Української Армії, деб вони не находилися — зєдинені одним ідеалом: Самостійна Соборна Україна від Сяну по Кубань.
