власти взяли справу в свої руки і назначили Нач. Комендантом тов. Порайка (Галичанин, комуніст), Нач. Штабу тов. Іванова (був. рос. полк., чоловік розумний, тактовний) і тов. Дубаса (також б. рос. капітан ґен. штабу, Українець, розумний чоловік). Крім того зявилися в штабі ще инші галицькі комуністи, більше або менше тактовні люде. Ревком ще якийсь час істнував, одначе без означеної компетенції, вкінці його розвязано. Зачалася „реорґанізація“ армії, яку названо Ч. У. Г. А., себто Червона Українська Галицька Армія.
Та „реорґанізація“ полягала в тім, що радянська влада почала нам недовіряти, бо „пізнала в Галичинах від простих стрільців до старшин елємент наскрізь націоналістичний, який живе тільки національними ідеалами і жаждою мести на польських гнобителях, натомість зовсім або дуже мало податний на соціяльно-революційні кличі, якими живе червона армія“. Виходячи з цього недовіря, радянська влада рішила Галицьку Армію роздробити і поодинокі частини розкинути по поодиноких частях Червоної Армії, щоби Галичане там набралися „революційного духа“. Галичане знова всіми силами старалися задержати орґанічну цілість армії, мотивуючи це тим, що Галицька Армія є армією українського народу в Галичині, тому вона мусить держатися цих ідеалів і кличів, яких держаться нарід, що вона тоді стане червоною, як галицько-український нарід стане на плятформі радянської влади, а покищо, доки ми від свого народу відірвані,
