смерти послідного українського Дон Кіхота, Санчо Панчо не повірив в його ідею і вернувся на свій реальний шлях, на шлях практицизму. Він став пробувати, як би можна було збудувати Україну практичними реалістичними методами і на яку реальну силу можна-б було в цій будові опертися. Замість творити в собі життя він став приглядатись до життя і, заблукавшись в трьох соснах практицизму, він загубив свій шлях, мудрував з Виговським, з Мазепою, пішов на еміграцію з Орликом, ліг до гробу з Кальнишевським. Не стало українського Дон Кіхота, не стало і української нації[1]. Але дужий, механічний, реальний людський колектив існував. Він далі продукував матеріяли на Дон Кіхотів і Санчо Панчів. Тільки без української віри, без української культури, наші Дон Кіхоти йшли в чужі віри, ставали чужими Дон Кіхотами. Вони гинули за Польщу від моря до моря, вони творили міць і силу Великої Російської Імперії. При Україні задержались тільки тілесні Дон Кіхоти, Дон Кіхоти без віри в себе, в свою культуру, в своє призначеня. Наш Дон Кіхот перемінився в кающогося дворянина, який і почав епоху так званого відродженя української нації.
Між тим на зміну шляхецтву і козацтву виступила нова верства — селянство. Народився новий український Санчо Панчо і став розглядатись за своїм Дон Кіхотом, за тими культурними верствами, які-б вказали йому шлях, які-б повели його за собою, які-б повели його своїм досвідом, своєю культурою[2]. Але замість свого Дон Кіхота побачив Санчо Панчо Дон Кіхота російського та польського. І як кожен Санчо Панчо, став він соромитись свого малоросійського кореня[3], пішов в писарі, городові центри, в друкарні, в панство-балагули, в чиновники, по шляху, що його вказував йому Дон Кіхот зросійщений, або-ж став переходити в латинство, як вказував йому Дон Кіхот спольщений.
Але-ж кожен Санчо Панчо і наш так само любить «красу і силу». Сама сила його не вдовольняла, в каліченю своєї мови, в польських конфедератках він не відчував своєї краси. А що остались ще на Україні сліди послідного українського Дон Кіхота, то по цих слідах, на степі в козацьких могилах, Санчо Панчо став шукати за своїм Дон Кіхотом і тут він зустрівся з українським кающимся дворянином і поповичем[4].
- ↑ Покинутий ним Санчо Панчо [...] додав його останній, а він смертельно переляканий.
- ↑ Ріс він молодий, сильний, гарний і життя кипіло в ньому силою нашої родючої землі, нашої здорової породи.
- ↑ Сімя дворянська і сімя духовна, які переховали традиції.
- ↑ Кающийся дворянин і ідеалізований босяк — це два культурні типи, котрі внесла в наше життя московська стихія.
