коли Дон Кіхот з вульгарної, ординарної і найзвичайнішої Дульцінеї зробив даму свого серця і своєї чести, коли він реальний факт людського життя заплоднив духом ідеї, коли механічний етнографічний колектив придбав віру в себе, покохав свій ідейний образ, свою традицію і свою культуру, коли в національних Дон Кіхотів повірили примітивні Санчо Панчі, і почали за ідею своєї нації класти своє життя, тоді повставали європейські нації, повставали ті складні духові людські колективи, котрих своїми реалістичними методами жоден новий Санчо Панчо збагнути не в силі[1].
Тепер в українській літературі починають лунати голоси, що Україна — це край Азійського Сходу, що ми маємо багато спільного з Китаєм, де єсть тільки селяни і інтелігенти-мандарини, що на Сході лежить сила і що ми повинні одвернутись од гнилої Европи. І можна було-б в це все повірити, коли-б ці всі гарні річи писано не в Відні. Але доки український інтелігент перед большовицькою навалою Сходу втікав так як і його предок з часів Галицької Держави на Захід, а не до «духово спорідненого» Китаю, то доти лишається факт, що Україна — це край західної культури і що нас обовязують головні лінії розвитку цієї культури.
Де-ж наш Дон Кіхот і наш Санчо Панчо, без яких нації західної культури помислити собі не можна?
Коли на весні 1648 року з низової України вийшов проти цілої могутности польської Річипосполітої Богдан Хмельницький, маючи тільки глибоку віру, що він вибє з ляцької неволі руський нарід увесь, то український Санчо Панчо, який бачив реальні сили Хмельницького, що складалися з парусот людей, аж за боки од реготу брався, дивлячись на цього свого Дон Кіхота[2]. Але Великий Богдан не злякався Барабашового реготу і зі своєю вірою він пішов просто до своєї ціли, ні разу не оглянувся на свого Санчо Панча, ні разу не спитав, що той Санчо Панчо думає, і своєю вірою він заразив міліони українських Санчо Панчів і вирвав тодішню козацьку Україну з під влади польської.
В 1657 році Україна поховала свого останнього Дон Кіхота. Його життя було за коротке. Всіх його помічників вибили і послідний український Дон Кіхот не встиг передати Санчо Панчові своїх рис, свого характеру[3]. По
- ↑ Дон Кіхот зневірений в Санчо Панча іде на службу до чужих Санчо Панчів.
- ↑ Поки жив український Дон Кіхот, жила українська нація. Дон Кіхот був Святослав. Не питав народу про форму правління і як він має це вирішати.
- ↑ Ті що настали по нім вже не мали віри. Вони мудрували, боялися смішности, боялися великого ґесту.
