той перш за все своєю власною діяльностю повинен давати приклад громадської дисципліни і обмежування індивідуальної анархічности своїх вчинків, пера та язика послухом авторитетам та доґмам своєї орґанізації. Таким чином — пристосоване перш за все до самого себе, а не виключно до других — здійснювання цих хотінь викличе акцію і приведе до злуки созвучних по своїм хотінням елєментів до сотворения орґанізації, що по своїм внутрішнім прикметам (персоніфікованій авторитетности: обєднанню хотінь, думок і діл; послуху та дисципліни), буде орґанізацією типу консервативного. Коли ж до того вона перейме, як всяка консервативна орґанізація, нашу позитивну й творчу традицію національну, і коли в своїй акції буде вона спіратись на історичнім знанню та інстиктивному чуттю степені унаслідованої по історії восприїмчивости наших народніх мас, то тоді своєю силою моральною і силою матеріяльною, і тільки оцею своєю силою, зможе вона обмежити і унешкодливити руйнуючу нас своєю рознузданостю та необмеженостю — анархію.
В сфері реліґійній — про яку тут тільки йде мова — такими консервативними орґанізаціями для кожної нації єсть її традиційні, історично витворені церкви. Отже в зміцненню внутрішньої орґанізаційної сили й активности оцих наших церков, і в відродженню тих традиційних, історично-позитивних, творчих прикмет, про які у відношенню до церков наших була вже мова вище, лежить вихід з нашого реліґійно-сектярського розбиття і заїлости — вихід з нашої реліґійної і політичної анархії та руїни.
В грудні, 1923-го року.
Вячеслав Липинський.
