Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/83

Цю сторінку схвалено

вности та законові асиметрії в життю природи і людства[1] — з принципом демократичним, числовим, принципом еґалітарної утопії міста і капіталу: рівности всіх в обличчу золота, нерівности тільки цифр а не одиниць. Це врешті велика боротьба між принципом монархічним і республіканським, що тепер в цілім світі загоряється…

Між законом землі і законом капіталу не може вже бути компромісу. Один з них мусить уступити і загинути. За кожним стоять живі люде, живі соціяльні сили. Це інтернаціональна фінансова буржуазія з одного боку і аґрарні сільські хліборобські кола в кожній нації з другого. І або оборонці закону землі знайдуть в собі досить сил, щоб деморалізацію, внесену в їх ряди законом капіталу, побороти, ряди свої скріпити і панування золота зо всіми його прибічниками скинути — або культура европейських націй, на цивільнім праві римськім побудована, мусить з упадком того права і соціялізацією землі зчезнути.

„Перемога Антанти — пише в своїх „Матеріялах до теорії пролєтаріяту“ Сорель — це тріумф демаґоґічної плютократії. Чи погром Ґерманії означає кінець феодальної аристократії старої Прусії, чи кінець ліберальної буржуазії? Я швидше схилявся-би до думки, що ця друга гіпотеза більш правдоподібна від першої“.[2] Так думає великий французький синдикаліст і соціольоґ.

***

Наша інтеліґентська більш або менш соціялістична демократія це рідна сестра такоїж демократії всесвітної, це послушне знаряддя в руках інтернаціональної, ліберальної, капіталістичної буржуазії. І її доля тісно звязана з долею, інтересами і намірами тієї капіталістичної буржуазії.

Те, що наші „соціялізатори землі“ суть одночасно горячими прихильниками в теорії, а ще більше на практиці „американізму“ — це не річ їхнього індивідуального смаку, а льоґічна консеквенція цілого їхнього світогляду. Сполучені Держави, це власне країна, де закон капіталу одержав повну перемогу, де демократія святкує повний тріумф, де кипуче народне політичне життя з цілою хмарою інтеліґентських народних політиків кермується за кулісами кількома великими анонімними трестами; де — як пише той самий соціольоґ Сорель — всі засоби для того, щоб дійти до багацтва, добрі, де панує повна байдужість до того, що становить шляхотність (noblesse) життя, де безсоромність фінансістів є ідеалом — покищо нездійсненим — (слова ці були написані перед війною!) для всіх европейських біржових спекулянтів.

Також не простий тільки випадок те, що проект соціялізації землі, задовго до видання третього універсалу, бо ще в червні 1906 року був „ґрунтовно“ обоснований в парижській „Revue Internationale

  1. Тільки в такім значінню тут і скрізь далі вживаю терміну „аристократія“. Отже він не означає у мене лише утитулованих нащадків колишньої аристократичної верстви, особливо таких, які орґанізацийно-громадські здібности своїх предків загубили і тим самим аристократією бути перестали.
  2. Georges Sorei; „Matériaux d'une théorie du prolétariat“, page 53. Paris 1919.