галицька. І може одним із наших найбільших національних нещасть послідніх часів було те що соціялістичний республіканський наддніпрянський уряд втягнув у свою півнаціональну руйнуючу політику одиноку що ще була лишилася, національну силу й гордість нашу — Галицьку Українську Армію — армію виховану в принятій віддавна Галичанами самостійницькій державній ідеольоґії, армію патріотичну й національну, що одначе в справах наддніпрянських проявила стількиж героїчної посвяти й доброї волі, скільки темноти й несвідомости.
Коли відродженя націй відбувається без національного ідеалізму, без любови до цілої нації в усіх її класах і групах, без того ідейного національного пафосу, того романтичного захопленя образом пової волі й незалежности нації, що йшло в парі з відродженям усіх европейських народів, то в наслідок того з самого поняття нації викидається весь його живий творчий зміст. Остається тільки форма — мертва шкарлупина без зерна.
„І вигадалиж буржуї прокляті. Поддєлуються под мужицький разговор і думають, що ето комусь інтересно“ — В тих майстерно підхоплених Винниченком („Між двох сил„ — драма) словах відбилась уся реакція народньої психольоґії на оту обкарнану, „соціялізовану“ й у єдиний російський революцийний фронт утиснену національну ідею. Ніякої лєґенди, ніякого образу, що захоплював би чутку селянську душу. Замість патріотизму героїчного, патріотизму посвяти, патріотизму любови, ми витворили ніде в світі не виданий якийсь патріотизм меркантильний з розцінкою на земельну валюту. Досі принаймні не було відомо, щоб якась нація відроджувалась під гаслом прирізки землі. Ірландці, наприклад, у яких питання аґрарне в тисячу разів гостріше від нашого, та й то обєднуються всі не коло гасла „бий льордів і хапай землю“, а під державно-національним гаслом „Home Rul'y“. А у нас за Україну давали десятини.
Один мій знайомий політик довго морочився над статистикою, щоб вирахувати, скільки треба дати селянинові землі, щоб його задовольнити й у той спосіб патріотизм національний у ньому розбудити. Радиться він раз у цій справі й зі мною. Про суть патріотизму вже з ним і не говорю, знаючи з гіркого досвіду, що це справа безнадійна, питаю тільки: „а як будете давати даром, чи по купчій?“ — Аж підскочив мій знайомий: „Розуміється, даром!“ — „То знаєте — кажу — мабуть як тому дякові з побрехеньки — коли даром і з закусю — так до безконешности“. Всеж таки такса була врешті знайдена, але позаяк вона була оперта на правдивій статистиці, то розуміється була ріжна.
С-д. приміром віддавали всі землі по над 40 десятин; с-фи здається по над 60, с. с. не пригадую, а с-ри, так ті за голоси на український список N I віддавали всю землю з лісами, водами й нетрями. Але й цього було за мало. Де-які селяне на це заявляли, що коли земля буде їм уся, але при тім нічия, то б то „казьонна“, то їм кривдно буде на ній без „жалування“ працювати, адже робітники на
