убиває. Одним ударом звалить Москва, при помочі загнаних знов українськими руками в московське підданство українських соціально-консервативних москвофілів, оцю інтеліґентську »свідому Україну«. І буде тоді ця сама інтеліґенція, що не хоче сьогодня визнати та піддержати свого Українського Гетьмана, прославляти »рідною українською мовою« всеросійського московського Царя.
Але не тільки на саму інтеліґенцію українську спаде вина за нову і вже остаточну руїну України. Як що ця руїна настане, то винні в ній будуть і ці останки старої провідної української верстви — ці старі українські пани — що свою — поборювану українськими руїнниками — державно-творчу силу не хочуть скріпити орґанізованою єдностю, а навпаки ослаблюють її своєю пасивностю або розпорошують своїми марними надіями опанувати український хаос кожному зокрема, поодинці. Коли інтеліґенція українська відповідатиме перед історією за те, що розперезаною та зажерливою активностю вона державне діло українське зруйнувала, то соціяльно-консервативні і державно-творчі елєменти українські відповідатимуть за те, що, через свою пасивність та надмірний індивідуалізм — через випливаючий звідци брак волі до орґанізації, єдности та дисципліни — вони і себе, і українського діла державного, від руїнників не оборонили.
З маленького, але здорового зерна росте велике дерево. З малої, але сильної орґанізації може вирости могутна держава. І як не буває дерева без зерна, так не буває держави без зачатків. Гетьманська монархічна Українська Держава — як і всяка держава — »готовою« на світ не появиться. Вона може вирости з розвитку сильної і життєздатної політичної орґанізації. Тільки українські »диктатури« і »народні республики« звільняють своїх визнавців од всякого підготовчого орґанізацийного зусилля. В перших сам все зробить »ґеній« майбутнього диктатора, в других — »ґеній« суверенного народа. Реальної, а не фантастичної, Гетьманської монархічної Української Держави не можна помислити без попередньої орґанізації такої сили, на якій ця Держава могла-би опертися.
Не сама тільки ідеолоґія, як я вже не раз підкреслював, рішає про силу і життєздатність політичних орґанізацій. Як віра без діл — так і політична ідеолоґія без людей — мертва єсть. Сформулована нашою орґанізацією ще в 1920 р. ідеолоґія класократична (з якої кпили і кплять собі панове демократичні і охлократичні українські інтеліґенти) здійснюється вже сьогодня в Італії,[1] і приймається чим раз більше в инших, бажаючих вилізти з демократично-парламент-
- ↑ Комісія, скликана для реформи італійської конституції, виготовила в кінці мая 1925 р. проект про новий устрій держави. Цей проект ділить італійських горожан на три великі класові ґрупи: хліборобську, промислово-торговельну і ґрупу умових та наукових фахів (інтеліґентську). Представники цих класових ґруп мають засідати в сенаті і мають одержати половину посольських місць в парламенті. Пор. нашу відозву з 1920 р. »До українських хліборобів« (§ 11), статут нашого У. С. Х. Д. і програмові статті в »Хліборобській Україні«.
