втіленя своїх емоцій, коли одні націоналістичні »фашисти« вестимуть їх з »Ляхом« проти »Кацапа«, другі топитимуть разом з »Кацапом« народній гнів на »жида«, а треті врешті будуть проповідувати зненависть тільки до одного »Ляха«?
При таких умовах націоналізм української охлократії скінчиться не боротьбою зовнішньою за визволеня України зпід влади метропольної, а споконвічною колоніяльною боротьбою внутрішньою, в формі грабіжа місцевих »чужинців«. І щоб од такого грабіжа себе забезпечити, кожний з цих місцевих »чужинців« буде старатись мати у себе проти других »чужинців« якогось »українського народнього вождя«. Така тактика одних місцевих »чужинців«, рятувати своє істнуваня коштом инших, завжди з великим успіхом примінялась на Україні в добах появи якоїсь української націоналістичної охлократії.
Приклад п. Юрка Тютюнника, одного з не найгірших типів українських націоналістичних охлократів, і одного не з послідніщих кандидатів в »українські Наполєони« показує, що і тепер така тактика може мати успіх. Цей приклад показує також в що вкінці обертається охлократичний український націоналізм. Раз він служить »Ляхові« проти »Кацапа і жида«, потім інтернаціональному »жидові« проти буржуазного »Ляха і Кацапа«, а скінчиться він певне тим, чим кінчився завжди: службою »Кацапові« проти »жида, Ляха і України«.[1]
Не більше політично вартною ніж націоналізм української охлократії єсть її внутрішня здатність до диктатури, до необмеженої влади. Національну диктатуру може виконувати верства: 1. посідаюча власно-державницькі незалежницькі хотіння в степені значно більшій, ніж инші верстви даної нації; 2. посідаюча надзвичайно сильне почуття єдности вродженої, расової, або єдности придбаної довгим, дисциплінуючим і обєднуючим дану верству, вихованям; 3. посідаюча, завдяки цієї єдности, силу, більшу ніж всі инші верстви даної нації; 4. здатна, завдяки своїй силі і завдяки свому методові орґанізації, обернути собі на службу, а не винищити, частину консервативної, репрезентуючої традицію і досвід влади, старої правлячої верстви даної нації. Чи всі ці прикмети має українська націоналістична охлократія?
Як верства войовнича і матеріяльно непродукуюча, отже проживаюча виключно з такого чи иншого виконуваня влади, наша охлократія має сильно розвинену найцінніщу державно-творчу прикмету:
- ↑ В історії нашій українська охлократія показала себе здатною бути тільки знаряддям в руках сильніщої і краще зорґанізованої московської охлократії для поборюваня польської і української демократії. В слабесеньких спробах боротьби з московською охлократією охлократія українська завжди свою повну безсилість показала. Максими Залізняки були страшні для польської і української (тоді уніятської) демократії, але московським Кречетниковим вони спокійнесенько давали себе »кнутами бити« і заковувати в кайдани. Як проти Москви так і проти Польщи устояти могла тільки одна українська класократія — українські осілі войовники-продуценти, доки їх українська демократія своєю анархічною ідеолоґією не розложила, а українська охлократія своїми ножами не дорізала.
