Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/55

Цю сторінку схвалено

абсолютно уявити не могла і тому ідея своєї держави, збудованої якимись иншими українськими класами, була їй як не ворожа, то в найкращім разі абсолютно чужа. Натомість хотіла вона використати виключно для себе одиноку ролю, до якої вона по природі своїй почувала себе здатною — ролю посередників між російською державою й українськими народніми масами, яких перші прояви національної свідомости вона намагалась у тій ціли всіма силами опанувати. Політичний опортунізм „Тупа“ і його віра в російську „опозіцію“; повільне усування на бік старих „культурницьких“, по духу самостійницьких, „щирих“ елєментів — елєментами реальноі політики „поміркованими“; всі ці безконечні трансформації українських соціялістів в залежности від того, як ставились до „українського питання“ всякі російські соціялістичні центральні комітети, все це прояви одного й того самого вище зазначеного факту.

Коли провідники нації боряться за повне визволення й за державну незалежність цілої нації — кожний член нації для них дорогий союзник, жовнір однієї й тої самої армії, без якої здобуття незалежности неможливе. Але коли ці провідники борються за право посередництва між чужою державою й своїм „народом“, кожний член нації, що до їхніх „партій“ їхніх клюбів чи товариств не належить, це чужий, це ворог і можливо небезпечний конкурент. Монополізація виключно для себе української національної ідеї була конечним результатом способу життя й діяльности тих, хто на експльоатації цієї ідеї в цілях посередництва будував усе своє політичне й матеріяльне істнування.

Членом „української“ нації міг бути тільки той, хто поступову й демократичну програму української інтеліґенції визнавав і мандат на представництво народніх інтересів в її руки складав. „Лівіщі кадетів і правіщі большовиків“ — ось були ті рамки, в яких могла істнувати „українська нація“. Все, що було поза ними — це були не Українці, це були в найкращім разі тільки „культурники“, „українофіли“, або смішні ориґінали-самостійники, а то просто „Малороси“, „Поляки“, і взагалі всі разом люде з націоналцного боку непевні. При тім реальні сили отієї „нації“ серед 40,000.000 „непевних“ виражались круглою максимальною цифрою: 6000 передплатників українських журналів та ґазет.

Розвал російської імперії був катастрофічною несподіванкою для української інтеліґенції. Довго невірячи своїм очам, вона всіми силами намагається виконувать далі свою ролю посередництва, чипляючись при тім руками й ногами за послідні фікції старої російської держави. Допіру російський большовизм, знищивши всіх „поступових і демократичних“ Росіян, знищив разом з ними всі надії української демократії на здобуття „автономії“ — а будуючи на місці старої спорохнявілої держави російську державу нову, натхнув наших репрезентантів нації думкою: а чи не попробувати, мовляв, і нам збудувати собі власну державу.

Їхні попередні „довгі й великі вагання“ зникли на протязі мало не 24 годин. Принаймні орґан урядової партії соціялреволюціонерів „Народня Воля“ в початку тиждня писала, що самостійність це контр-

6