репрезентувала та монополізувала. Що святого в політичнім життю оставила ця інтеліґенція з українства? Вона заплювала все: і свої власні і, хоч не її, але українські, політичні твори. І всяка політична акція українська, яка шукає виходу з цієї руїни, може тільки на таке відношеня до себе з боку »свідомих« і демократичних творців »української національної ідеолоґії« рахувати.
При таких прикметах української »свідомої« інтеліґенції тратить свої великі творчі можливости все те, що вона має в собі доброго і позитивнго: її культурно-національна спільність з народніми масами та її ідеолоґічне виявлюваня поступових, — тоб-то не відповідаючих вже даному укладові громадських взаємовідносин — соціяльних та культурних потреб цих мас. Коли-б ця спільність і це »народолюбство« випливало з творчого сміливого ідеалізму — а не з трусливої утечі від відповідальности за здійснюваня ідеї і не руїнницького бажання використовувати »народолюбство« для свого власного животіння — то свідома українська інтеліґенція, як представниця національної ідеолоґії, намагалась-би притягнути до здійсненя цієї ідеолоґії всі місцеві державно-творчі не-інтеліґентські елєменти. Замість цього вона — своєю злобою, зненавистю, безхарактерностю, неінтеліґентностю, анархізмом, утопійностю, трусливостю і браком творчого ідеалізму — всі ці елєменти від української національної ідеолоґії відштовхує. В той спосіб українська »свідома« інтеліґенція оцю — нею репрезентовану українську національну ідеолоґію — позбавляє можливости зреалізуватись, здійснитись в формах своєї власної місцевої Української Держави.- 6. Коли найслабша і найбільше поражена хворобою недержавности ґрупа місцевого громадянства (якою єсть »свідома« українська інтеліґенція) не тільки репрезентує, але ще й монополізує для себе Україну, то виникає таке траґічне становище: дійсна, реальна, державна Україна може повстати тоді, коли вдасться побороти анархічні та руйнуючі ідеолоґічні впливи тих, що серед місцевого ґромадянства власне Україну репрезентують.
Як вище було сказано, держави не може бути без завойованя влади. Завойованя влади не може бути без ідеалістичного пориву, який морально піддержує войовників в їх боротьбі за владу, дає їм ублагороднююче почуття твореня великого і справедливого діла, і морально оправдує їх боротьбу за владу в очах тих народніх мас, серед яких оце завойованя, оце здобування собі держави відбувається. Такого ідеалістичного пориву не може бути, коли серед місцевого громадянства нема сильної, орґанізованої і високовартної інтеліґенції. Бо тільки така інтеліґенція може творити ідеолоґію, може морально піддержувати тих, ще своєю матеріяльною силою меча та продукції за здійсненя цієї ідеолоґії боряться і може своїм впливом на народні маси викликати серед цих мас любов та пошану до тих войовників-продуцентів, які здійснюють дану ідеолоґію, які своїм мечем і податками творять, будують — оперту на цій ідеолоґії, на цім »законі« — державу.
Такого ідеалістичного пориву, необхідного для завойованя влади і збудування держави, не може бути серед громадянства України доти:
