Гетьманів і молиться: не дай нам Боже свого власного пана, своєї власної влади. Метропольні влади, задоволені з оцих народніх бажаннь, легко (з захоплених ними українських багатств) покривають кошти удержаня місцевих ідеолоґічних творців оцих народніх бажань. Місцеві войовники-продуценти, стративши в боротьбі за свою владу свої найкращі і найбільше активні сили, загубивши свій »сепаратизм« і перетворившись в верству »самоотверженну«, безмірно задоволені, що метропольна влада зняла з них клопіт удержуваня української інтеліґенції і огиду читання в творах її »ума« лайок на себе. Інтеліґенція задоволена, що вона, не ризикуючи ні життям ні жолудком, може спокійно »вислужувати пенсії«, бути »єдиною представницею українського народу« та ще здобувати собі безсмертність в бібліоґрафічних показчиках української літератури. Кому-ж при таких умовах може бути потрібна на Україні Українська Держава?
Розуміється, як-би українська інтеліґенція була інтеліґентна, то вона зрозуміла-б, що Українська Держава, окріпши, могла-б забезпечити її істнування краще і почестніще ніж метропольні влади. Коли-б вона дійсно, інстинктом а не завидющими очима, хотіла Української Держави, то зрозуміла-б, що сама »з народом«, без войовника і без продуцента, вона цієї держави не збудує і не може збудувати. А зрозумівши це, вона може-б зважилась на риск ідейного та морального піддержуваня своїх місцевих войовників і войовників-продуцентів в добі їх тяжкого подвигу завойовуваня влади, твореня держави. І може змогла-б вона тоді перенести ці великі жертви, яких од неї така піддержка місцевих державно-творчих елєментів, при початковій слабости цих елєментів, вимагає. Ці рідкі хвилини, коли власне інтеліґентність і дійсне хотіння держави, а з ними ідейність та здатність на риск і на жертви, серед української інтеліґенції появлялись, були в нашій історії хвилинами народжуваня на Українській Землі Української Держави.- 2. Викликана українською інтеліґенцією матеріяльна руїна і денаціоналізація місцевої войовничої і продукуючої державно-творчої верстви веде за собою руїну української національної культури. Не завжди, після удачних повстаннь проти своєї влади, і проти своїх »панів« та »куркулів«, інтеліґенція українська знаходить гостинне прийняття наприклад в Празі. Звичайно вона опиняється тоді без матеріяльної піддержки за свою українську культурну працю і мусить переходити на службу культурам метропольним. Місце зруйнованої ідеолоґії української, якої вже нема кому матеріяльно піддержувати, ні кому творити, займають національні ідеолоґії чужеземні, принесені на Україну зпочатку ідеолоґами не місцевими, до яких вкінці прилучається і більшість »змінивших віхи, після зруйнування власної держави, ідеолоґів місцевих. Але й ці чужоземні ідеолоґії, матеріяльно піддержувані силою метропольних держав, не можуть орґанічно врости в місцеве громадянство і не можуть придбати на Україні потрібного авторитету. Тому й вони не в стані виконувати серед місцевого українського громадянства своїх ідеолоґічно-орґанізуючих завданнь.
