Тому думаю, що при такій самій солідарности сучасних предків нашої майбутньої української провідної верстви, їх нащадків змете з Української Землі якась будуча народна революція під проводом будучих »революцийних провідників« так само, як остання змела читачів »Кіевлянина« і »Dziennik'а Kijowsk'ого«. Змете як що сучасні предки будучої місцевої провідної верстви не захочуть поки що час звязати і зміцнити себе орґанізацією одної, непорушної і сталої, а тому монархічної, своєї власної місцевої української влади.
Свідомість цієї, досі легковаженої, політичної істини починає на щастя прокидатись серед українського громадянства. Ці, що бачать той процес розкладу та упадку (поруч зі зростом ріжної »української літератури«), який погрожує остаточною загибелю українським державно-національним змаганням, починають звертати увагу на рішаючий для нашого істнування проблєм своєї власної влади. Одним з таких добрих вістунів нашого видужуваня єсть аґітацийна та орґанізацийна праця наших американських земляків в Січових орґанізаціях та в їх орґані — »Січі«. Визнавши ідею єдиної, сталої, традицийної, Верховної Державної Української Влади, персоніфікованої в Гетьманськім Роді Скоропадських, »Січі« стали на державно-творчий український шлях. Проти цього державницького ідеалістичного пориву людей, які хочуть, щоб Українці були державною нацією, і які переконались в повній непридатности дотеперішніх республиканських методів будування Української Держави, піднявся однодушний крик всієї анархічної більшости української інтеліґенції. Кодло, яке живе з недержавного гниття українського громадянства, стрівожилось, заворушилось. Це доказ, що надавлено власне на болюче місце і що порушено само огнище хвороби. Од дальшої послідовної, невпинної, розумної і орґанізованої боротьби з цією хворобою та від щирости і глибини пориву цих, що цю боротьбу почали — залежатиме процес видужуваня.IV. Входячи в дві чужоземні держави, місцева державно-творча верства тратить ідеолоґічну і орґанізацийну консервативну єдність, необхідну для її істнування. Репрезентований нею місцевий консерватизм не може удержатись навіть в польських чи російських формам тому, бо він нищиться, погибельними для України, методами державної орґанізації російської та польської держави. Наші консерватисти русофіли розкладаються в московськім охлократичнім самодержавію, яке поневолює державою громадянство. Наші консерватисти полонофіли розкладаються в польській демократичній анархії, яка поневолює державу громадянством. Крім цього і Москва і Польща не дуже цінять своїх вірних »малоросів« і своїх вірних »кресовців«. В хвилини небезпеки ці метропольні влади ніколи своїх прихильників на Україні не піддержують так, як-би вони самі себе могли піддержати, коли-б мали свою власну Державу. Андрусівський і Рижський мири, поминаючи безліч инших історичних фактів, можуть служити до цього ілюстрацією. В результаті місцеві українські консервативні елєменти ідеолоґічно і орґанізацийно так слабіють, що не в стані виконувати своєї здержуючої і орґанізуючої ролі серед місце-
