лізувались і будуть завжди, при таких умовах, денаціоналізуватись. Місцеві-ж войовничі політично провідні елєменти, в хвилинах здобування і орґанізації місцевої влади, мали і матимуть при таких умовах завжди до вибору: або опертись на національній ідеолоґії і тоді остатись без податків, або опертись на »панах« і мати податки, але тоді остатись без ідеолоґії. Прикладом, до чого така політична дилема доводила, може служити: руїна козацької держави в XVIII ст. і упадок Гетьманства 1918 р.
Коли ми хочемо мати державу, »славні демократичні традиції українства« мусять бути призабуті. Основа цих »традицій« така: »пани« і влада на Україні часто міняються, а »народ«, мовляв, завжди остається; отже будем бурчати на всі влади і на всіх »панів« та будем звати себе представниками »народу«, тоді при всіх »панах« і при всіх владах останемось. Творці української національної ідеолоґії — як що має бути українська влада і держава — мусять позбутися оцієї трусливости і жадности до жерування тільки в безпечних місцях. Замість держатись на оцім найнизчім рівні, де єсть найменша небезпека, найменший риск, і найменша відповідальність, вони мусять зважитись на риск, на боротьбу. Замість плентатись, як досі, »за народом«, вони повинні попробувати повести народ за собою. Тоді вони перш за все зорґанізуються самі. Бо, щоб повести маси, треба мати свою власну силу, тоді коли бігти за масою можна дуже добре й поодинці, в характері ріжних »самостійних редакторів« і »представників незалежної політичної думки«. Далі, замість дотеперішніх партийних спекуляцій і постійної зміни орієнтацій, вони муситимуть вибрати вже нарешті якусь одну ясну ідеолоґію, бо без такої ідеолоґії самим зорґанізуватись і потягнути »народ« за собою неможливо. А маючи вже свою власну орґанізацію і свою ясну ідеолоґію, вони будуть морально піддержувати »панів«, які цю ідеолоґію будуть визнавати і які на орґанізацію їхню будуть жертвувати. В той спосіб витвориться нарешті ця спільність між орґанізаторами продукції та орґанізаторами ідеолоґії громадянства, яка лежить в основі почуття законности і публичної опінії даного громадянства. І тоді тільки, опершись на це почуття законности та на публичну опінію, завойовники місцевої влади і будівничі Української Держави матимуть піддержку місцевого громадянства: матимуть податки, і не матимуть »національних повстаннь«.Огляд наслідків оцих статичних і динамічних причин нашої недержавности дасть нам її можливо повний образ: всі ті численні, шкідливі для нашого громадського життя, прояви, в яких недержавність наша виявляється — прояви, що визначають, дану нам од природи та історії для нашої політичної творчости, реальну якість нашого громадянства.
I. Найбільше активна, і єдине здатна до державного будівництва і державного проводу, войовнича верства на Україні, не витворивши, в моменти державного унезалежненя Українскої Землі, своєї власної сильної і авторитетної влади, винищує сама себе в крівавих усобицях.
