Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/480

Юрках Коцюбинських і т. п. кінчаючи, цей тип українського войовника-непродуцента, при всій своїй величезній політичній вартости і необхідности для будови держави, показав, що, при слабости типу войовника-продуцента, він сам збудувати держави на Україні не може, а може бути тільки знаряддям в чужоземних, метропольних державних руках.

2. Слабість людей войовничого типу на Україні виявлялась в негармонійнім взаємовідношеню між їх консервативною (посідаючою владу) і поступовою (бажаючою влади) частиною. Консерватисти місцеві були заслабі, щоб здержати поступовців і дати їм свій орґанізацийний досвід та свої державно-орґанізацийні форми. Місцеві-ж поступовці посідали замало політичної культури (про значіння цього поняття див. вище, лист 29), щоб прийняттям для своїх імперіялістичних змаганнь (бажання влади) орґанізацийного досвіду (проводу) місцевих консерватистів сотворити разом з ними власну місцеву державу. Через це поступ на Україні вироджувався завжди в революцію, яка зверталась проти свого власного місцевого консерватизму і тому реалізувалась вкінці в формах чужоземної метропольної держави.

Коли-б перші в нашій історії революціонери, що покликали Варягів, були задержали місцеву київську династію і ці місцеві консервативні сили, на яких ця династія спіралась, Київська Русь стала-б державою українською (південноруською), незалежною політично од півночі і Новгороду. Зі знищеням місцевого слабого консерватизму, політична доля Київської Руси стала вирішатись завжди на півночі, і влада київських Князів не змогла вже ніколи опертись виключно на місцеві, південні, українські сили.

Коли-б галицьке революцийне боярство, замість убити представника своєї місцевої династії, Князя Юрія Болеслава, було-б біля нього обєдналось і в той спосіб використало для зміцненя держави велику силу консервативної державної традиції, яку посідала в очах своїх і чужих ця династія, то польський напір на Галицьку Русь був-би здержаний і це галицьке революцийне боярство, а з ним і галицька державність, не були-б поглинуті вкінці польською метропольною державою.

Коли-б революцийна козаччина прийняла була в поч. 1649 р. державні плани місцевої консервативної православної шляхти і вищого консервативного православного духовенства, та проголосила була воєводу Адама Кисіля Королем Руси, не було-б кількалітньої пізніщої руїнницької різні між українськими консерватистами і революціонерами; — Богдан Хмельницький не потрібував-би потім робити розпучливих зусилль, щоб недорізані останки цієї консервативної шляхти до українського державного будівництва назад притягнути і не потрібував-би для зміцненя авторитету своєї влади садовити в Київі московського воєводу. Держава наша не держалась-би тоді тільки ґенієм Великого Гетьмана, і династію Святолдичів-Кисілів, що спіралась-би на місцеві консервативні сили, легче було-б удержати при владі ніж династію Хмельницьких. Самі революціонери без консер-