хотіння України, українські люде ріжних типів виберуть своїм розумом той метод, який може привести до сотвореня України, і що вони своєю свобідною волею покерують кожний своїми вродженими стихийними хотіннями так, щоб цей, раціонально найкращий, метод орґанізації міг спільними силами українських класократів, охлократії і демократів бути здійснений. Від активного демократа чи охлократа не можна вимагати, щоб вони поставали класократами. Але можна надіятись, що вони захочуть прийняти класократичний метод орґанізації, як що зрозуміють, що цей метод їм — їх типові, їх вродженій природі — не загрожує фізичним винищеням, а навпаки забезпечує їх істнування разом з істнуванням України. В цій надії перехожу до огляду того реально істнуючого, одержаного нами од природи і одідиченого по нашій історії, українського політичного матеріялу, з якого — хотіннями, ідейним поривом, розумом і волею українських людей — може бути збудована завтрішня, майбутня Україна…
37. Що і як мусить досліджувати на Україні політик, який хоче здобути та зберігти Українську Державу і забезпечити державою істнування та розвиток Української Нації?
Досліджувати мусить він все, що має відношеня до держави памятаючи, що тільки в державі здійснюються національні аспірації реалізується нація. Иншими словами: він мусить пізнати на Україні взаємовідношеня держави і громадянства; мусить окреслити форму цього взаємовідношеня, і мусить можливо точно означити причини які заважали або помагали місцевому громадянству перейти зі стану аморфної (не посідаючої виразної постаті, не скристалізованої) маси в стан окресленої, виразно означеної, скристалізованої нації, тоб-то в стан такого громадянства, яке скристалізувалось і прибрало реальні матеріяльні форми своєї власної окремої держави.
Держава скрізь і завжди обіймає все громадянство: всіх без винятку людей, що живуть на даній території. Ця проста істина — з ряду наприклад тих, що земля кругла — була довго, та єсть і по сьогоднішній день, для більшости політиків українських абсолютно невідома. Політик-державник мусить її собі усвідомити дуже ясно. Доки він цього не зробить, вся його політична діяльність, хоч-би найбільше »націоналістична« і »самостійницька«, може бути всім але не політикою державною, і не політикою національною (національною, в розумінню твореня, а не руйнування нації). Памятаючи що держава мусить окреслити своє відношеня до кожної людини
