державницькі змагання якоїсь недержавної нації — змагання вимагаючі типу войовника для своєї реалізації — опер наприклад на селянстві тоді, коли це селянство в масі належить ще до типу невойовника, то його політика напевно скінчиться повним крахом. Розуміється великі труднощі зустрічаються при цим окреслюваню. У відношеню до минулого часто натикаємось на брак відповідних матеріялів. Наприклад питання, чи творці нашої першої держави — Варяги — були войовниками-продуцентами чи непродуцентами, натикається на брак історичних даних про їх відношеня до головної тоді форми продукції: до хліборобства і землеволодіння. І тільки a posteriori (судячи про причини по наслідкам), по їх політичному методу орґанізації, ми можемо судити, що продукцією вони самі не керували і що в першім періоді (до часу, поки їх нащадки не »сіли в землю«) вони були войовниками-купцями (непродуцентами), а не войовниками-землевласниками (продуцентами).
Легче окреслити відношеня до продукції людей сучасних. Генрі Форд, чи робітник працюючий на його фабриці, поміщик хазяюючий сам і його сусіда селянин — без сумніву всі продуценти. Тяжче окреслити їх відношеня до меча, до здатности ризикувати в боротьбі за свої ідеали власним життям, бо войовничість або невойовничість виявляється в моменти напруженя і будні дні не завжди дають матеріял для її окресленя. Але певні вказівки може тут дати політична тактика людей, тоб-то способи реалізації їхніх хотіннь, — способи зовсім ріжні у войовників-продуцентів, у войовників-непродуцентів і у невойовників. Сучасний »комнезам«, що пограбовану у поміщика землю віддав в оренду »кулакові«, а сам пішов »в партію« або в червону армію, ясно виявляє тип войовника-непродуцента. Такий-же ніби як і він, і разом з ним змобілізований сусіда, що підчас бунту російської армії, уникаючи місць де стріляють, клав в свій мішок що попало (»придасться у хозяйстві«), а потім на казьонному коневі втік до свого поля, припав до нього, і вже ніяким мобілізаціям не давався, виявляє тип продуцента-невойовника. У всякому разі окресленя громадських типів по їх стихийно ріжному відношеню до меча, продукції та ідеолоґії, та прийняття в політиці засади вільної волі в керуванню цими вродженими хотіннями, значно більше реальне і наближене до правди, ніж окресленя, оперті на утопії про природну однаковість людей і на класифікації їх по випадковому станові кешені (яка ніби має предрішати їх хотіння), чи по словам, які більшість людей найчастіще несвідомо повторяє і завжди инший зміст (відповідно до своїх стихийних хотіннь) в них вкладає. Як більше на-
