без другої помислити не можна, бо як-би молодість »знала«, а старість »могла«, то цілий світ, в якому ми живем, був-би зовсім инший.
Тільки при таких нормальних умовах руху, свобода, необхідна для всякого поступу, буде мати за собою ґарантію авторитетної консервативної державної сили. Тільки тоді придбання порушуючої сили поступовців (»здобутки революції«) будуть здержуючою силою консерватистів закріплені так, щоб ці придбання, під гаслами і во імя цієї-же самої свободи (»поглибленя революції«), не змогли нищити нові революціонери. Коли такого консервативного закріпленя здобутків поступу не буде, то в цій необмеженій свободі поступовці самі себе винищать разом зі свободою. В результаті запанує повна реакція під впливом перемігшого тоді тягару пасивних мас і тих, що при помочі цього тягару собі вкінці владу завоюють.
Сильний, єдиний і добре зорґанізований поступ може істнувати тільки при сильнім, єдинім і добре зорґанізованім консерватизмі. Приклад: анґлійський двопартийний систем, якого не можна помислити без такого сильного консерватизму. Бо коли нема сили, єдности і орґанізації в обороні істнуючого, то не може бути сили, єдности та орґанізації в змаганнях до зреформованя цього істнуючого. Нація ділиться тоді на множество »правих« і »лівих« партій, які анархічно і не знати за що борються між собою та руйнують націю. В такій, позбавленій сильного консерватизму, нації не може бути ясних — репрезентованих завжди консерватизмом — понятть про те, що істнує реально; а тому не може бути і ясних понятть про те, як це реально істнуюче зміняти, чого для здійсненя реального поступу домагатись, і на що в цьому здійснюваню реально опіратись. В такій нації можна з повним успіхом (яким єсть завжди руїна) пропаґувати все, що кому подобається, включно до комуністичного земного раю, або есерівського систему хліборобства під згуки веселих пісень.
Силу консерватистів творять, більше у них ніж у поступовців розвинені, здержуючі та орґанізуючі прикмети, здобуті в процесі завойованя, зберігання в своїх руках і виконуваня влади: — прикмети чести, послуху, вірности і відповідальности, сприяючі — як було вище сказано — скріпленю необхідних для всякої орґанізації: єдности, дисципліни і солідарности.
Консерватисти, не здатні обмежити свого імперіялізму і містицизму монархією і реліґією, иншими словами консерватисти республиканці і вільнодумці, своїх здержуючих та орґанізуючих завданнь в нації — як про це буде мова дальше — добре виконати не можуть.
Дехто вказує на Злучені Держави півн. Америки, як на приклад, що консерватизм може істнувати добре і в республиці. Дозволю собі з цього приводу повторити сказане вже в попередніх »Листах«. Демократичне республиканство, яке з погляду політичної орґанізації нації єсть завжди хворобою, бо завжди нищить консерватизм, шкодить нації більше або менше в залежности од тих умов часу і місця, в яких воно розвивається. В Злуч. Державах воно не проявляє