Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/441

Цю сторінку схвалено

через зужиття та ослабленя свого методу орґанізації (який колись їх привів до влади), самі вже зужились і ослабли.

Тому то для всякої правлячої верстви vox populi, vox Dei — ⁣»голос народу, голос Божий«. Всяке незадоволеня народнє єсть ознакою внутрішньої моральної та матеріяльної слабости даної правлячої верстви; ознакою того, що вона втратила вже необхідні для проводу та орґанізації або рухові (динамічні), або здержуючі (орґанізуючі) прикмети. Иншими словами: що вона втратила, або хотіння влади і віру в законність цього хотіння, або уміння оце хотіння та оцю віру здержувати і орґанізовувати, і що серед тих, ким вона править, вже почалась революціонізуюча робота її конкурентів до влади.

Але тому також народ, яко такий, ніколи не користае і не може скористати з революцій, зроблених силою його більшого числа і силою його тяжести. Навіть в випадку його повної перемоги, повного винищеня даної правлячої верстви і тієї ступені поступу, яку ця верства собою репрезентувала, влада і провід не дістаються ніколи в його руки, а в руки тих, що своїм умінням використати оцю зненависть народню до старих правителів, показали себе од цих старих правителів сильніщими. І як сильніщі, вони беруть народ в свої нові державні клещі, тим цупкіщі, чим більше їх влада єсть дійсно народня, чим більше вона обмежує всякий рух вперед, всякий поступ і всяку свободу.

Коли-б маси могли керуватись логічним розумованям, а не почуттями та пристрастями, то вони, певно ніколи-б ніяких революцій не робили. Бо вони-б знали, що всяка революція готує для народу тільки нову владу, і що всяка стара провідна верства, сама вже своєю попередньою активностю і тяжкою порушуючою працею зужита, обезсилена і упасивнена, більше подібна і більше близька до народу, більше в своїм імперіялізмі поміркована (бо більше вже досвідом влади умудрена) і тому менше для народу небезпечна, ніж перемігша своєю більшою активностю і більшим імперіялізмом, сильніща верства нова. Але тоді людство напевно в нерухомости завмерло-б. І тому повну нездатність мас до думаня та предвиджуваня — нездатність яку скрізь і завищи використовують всі поступовці і революціонери — треба мабуть зарахувати до найбільше сприяючих рухові сил природи.

Одначе, як-би в громадськім життю піддаватись сліпо силам природи, то треба-би признати, що найкращим був-би такий ритм руху: кандидати на нових провідників, піднявши своїм зусиллям пасивний народ проти провідників старих, поголовно їх вирізують;