то навіть ці останні свою »великість« завдячують своїй колишній державі. Крім того дуже сумнівно виглядала-б »великість« такого »українського народу«, який-би задовольнився »культурною автономією« для забезпеченя своєї некультурности і якого вся суть істнування полягала-б в газетах, піснях, галушках та »народній« лайці цієї української москвофільської і полонофільскої більшости на Українській Землі, що такою »бездержавною великостю« не дала-б себе розуміється до культури української прихилити.
Державники українські — коли у них буде сила — не повинні всіми цими проявами українського пасивного анархізму турбуватись. Люде, що бажали-б »покушати влади« без потрібного для такого »кушаня« риску і боротьби, не страшні для ніякої влади. Для сильної української держави всі ці українські »анти-державники« так само не будуть страшні, як не страшні вони і для чужих держав на Україні. Траґедія починається допіру тоді, коли такого типу »політики« в стані підняти проти слабосилих українських державників »народне повстання«, і коли вони, після такого »удачного повстання«, самі потім до »державного будівництва« беруться. Результати такого будівництва держави людьми, які вважають, що можна обійтись і без своєї держави, ми вже бачили. Рабська залежність українських народніх мас від чужих держав — ось наслідок поширюваня серед цих мас українськими інтеліґентами противовласнодержавної пропаґанди.Завойованя лежить в основі всякої держави. Чи зовнішнє, чи внутрішнє[1] — воно єсть завжди тим кульмінацийним пунктом політичної боротьби за владу, веденої серед даного громадянства на даній території, від якого починається всяка нова держава, збудована на руїнах держави старої. Без завойованя не можна помислити собі початку держави. І коли ми цього факту завойованя, який лежить в основі держави, не бачимо зразу в істнуючих вже державних націях, то це пояснюється тим:
1. що держава завжди покриває собою ціле громадянство на даній території і в міру того, як її функції з часом все більше поширюються, вона в деяких випадках входить в контакт зо всіма комірчинами (класами та станами) громадянства і тому одріжнити її в нації од громадянства буває иноді так само трудно, як наприклад одріжнити в дитині (= нація) те, що походить од батька (= держава), від того що походить од матері (= громадянство);
- ↑ Про ріжницю між ними була мова в попередніх »Листах«. Тут маємо на думці завойованя внутрішнє, тоб-то завойованя зроблене під проводом місцевих (а не свіжо, з чужої землі, в цілях завойованя прибувших) більше активних і сильних людей, бо тільки про таке внутрішнє завойованя можна говорити з погляду свідомої політичної акції і політичної умілости. Всяке »покликаня Варягів«, тоб-то переданя даною нацією політичної творчости в руки завойовників зовнішніх, єсть доказом політичного безсилля її провідників і випливаючого звідци політичного фаталізму: надії не на себе, свою свідому акцію і свою умілість, а на чужі сили і на долю.
