Представити рух в слові не менше тяжко, ніж представити його напр. в малярстві. Для цього треба рух розбивати на його окремі, в слові нерухомі, точки. Щоби повязати ці окремі точки так, щоб вони дійсно представляли рух, потрібна праця уму і уяви не тільки з боку письменника, але й з боку читача (обсерватора і користаючого з обсервації). Як всяка праця, вона вимагає зусилля. Останнє неможливе, коли хотіння, яких всяке зусилля черпав свою побуджуючу енерґію у обсерватора і користаючого з обсервації будуть ріжні.
Істнують три основні уявленя про суть руху, про динаміку нації.
Одні люде уявляють собі націю в формі вже готової, природою зробленої, однородної маси, що котиться сама силою своєї тяжести тим швидче і краще, чим менше той рух обмежений, чим більше він має свободи і чим свобідніще ділають »закони природи«, керуючі рухом цієї маси.
Таке уявленя про динаміку громадського життя лежить в основі сучасного, так страшно тепер поширеного, демократичного мишленя і то однаково, як серед індивідуалістичної »правої« (»буржуазної«), так і серед соціялістичної »лівої« (»соціял-демократичної«) відміни цього мишленя. »Поворот до природи« заініціонований духовим батьком демократії Ж. Ж. Руссо, прийняв сьогодня ріжнородні форми, про які — у відношеню до політики — буде мова дальше.
Для других нація єсть тільки тіню певних ідей, які порушуються в сфері абсолютної правди по своїм сталим і незмінним діялєктичним законам словесної лоґіки. »Залізна лоґіка« цих законів од живих реальних людей і од їх реальної природи розуміється сильніща: вона керує ними як маріонетками.
Прикладом оттакого способу мишленя певними готовими ідеями-формулами єсть сучасний марксизм; особливо в його, доведеній до останніх »лоґічних висновків«, формі російського »лєнінізму«. Походженя оцього способу мишленя в загальних рисах таке. Для означеня певних явищ реального життя обсерватор приймав певну назву, скажім: капіталізм, соціялізм. В дальшім діялєктичнім розвитку (тоб-то в дальшім розвитку розумованя над цими явищами при помочі законів лоґіки) назва ця стає чим раз більше абстрактною: вона, коли можна так сказати, скидає з себе свої первісні реальні тілесні ознаки, перестає означати ту реальну дійсність, для якої вона була придумана і перетворюється в свого рода алґебраїчний знак. Цей знак діялєктично сполучається з иншими подібними знаками-ідеями і творить в цім звязку певні формули, побудовані на »залізних законах« лоґіки і посідаючі завдяки цьому силу лоґічного переконуваня при помочі слова. Небезпечний цей спосіб мишленя тому, що, в приложені до реального життя (яке завжди далеке від абсолюту), в ці алґебраїчні знаки, в ці ідеї, повязані в більше або менше лоґічно вірні (але завжди абсолютні) формули, вкладаються зовсім инші реальні величини. В той спосіб родяться такі трагічні життєві карикатури, як напр. соціялізм Маркса в сучасній Росії.
