На цій ріжниці основано звістне окресленя політики не тільки як науки, а як і умілости, як штуки: як науки про те, що вже було, або те, що вже єсть, — і як умілости творити те, що має бути; иншими словами: як умілости здійснювати в будуччині зусиллям свідомої волі певні хотіння стихийні і осягати певні цілі на певнім данім ґрунті.
Ми свідомо хочемо здійснити наше спільне українське підсвідоме національно-державницьке хотіння. Ми шукаємо раціонального, лоґічно найкращого, методу для здійсненя наших хотіннь ірраціональних, тоб-то хотіннь стихийних, нами одідичених, випливаючих з почуття та вродженого інстинкту, а не з лоґічних, розумових доказів. Власне оце шукання раціональних методів здійсненя хотіннь ірраціональних, не дозволяє нам обмежитись одною лише політичною наукою, а вимагає від нас ще й знання політичної умілости, політичної штуки.
Два основні питання зустрічаємо ми на її порозі. Перше: чи вже єсть, чи вже історично витворились, такі активні Українці, які цілим своїм єством (своїм інстинктом і своїми життєвими потребами) хочуть здобути собі на своїй Землі серед свого громадянства таку владу, таку силу політичну, щоб при її помочі збудувати свою власну окрему Українську Державу і тим забезпечити істнування та розвиток своєї нації? Коли-б таких Українців не було, всі українські теоретичні праці з обсягу політичної умілости (отже в тім числі і ці мої »Листи«) були-б практично безвартістні, бо даремно шукати методів здійсненя того, чого ніхто не хоче. Сотворити-ж стихийні вроджені хотіння словом і лоґікою — намагатись творити історію взад, а не вперед — розуміється неможливо. Я вірю, що такі Українці єсть і що з часом їх буде чим раз більше.
