слуху держала — кожний з них в душі забажав стати самому монархом, а як це йому не вдавалось, переходив в скептично-іронічну опозицію,[1] починав загравати з революцийною демократією і в той спосіб, як що не викликував сам »народнього повстання«, то своєю руїнницькою завистю до собі подібних ставав несвідомим або й свідомим помішником його провідників. При таких умовах, позбавлена класократичних підстав монархія, установлена в 1822 р. надзвичайно здібним креолом старого місцевого аристократичного роду — Ітурбідом (коронований під іменем Імператора Августа I) мусіла прийняти форми охлократичні, наполєоновські. Але, не посідаючи, як Наполєон, старого державного апарату, »народньої« піддержки і революцийної армії, вона проістнувала заледве кільканадцять місяців і була повалена республіканським повстанням.
З тих же самих причин не вдалась і друга, зроблена в 1864 р., спроба установити в Мексиці монархію під владою династії Габсбурґів. Поки в Мексиці були французські війська Наполєона III-го, який в інтересі французьких кредиторів Мексики піддержував Максиміліяна Австрійського, доти мексиканський метис був вірним і смирним підданим нового Імператора. Але як тільки окупацийні війська, після 2 літнього пробування, вийшли, влада монархічна опинилась без всякої внутрішньої реальної, класократичної чи охлократичної підстави, її не піддержав ані здеморалізований і незорґанізований креол, ані полудикий Індиець. Метис же, якому влада монархічна припинила грабіж казни, унеможливила революції зо всіма їхніми здобутками і не давала йому самому необмежено »попользоваться властю« — був розуміється її смертельним ворогом. До того Максиміліян це не був тип Вільгельма Завоювателя. Звикши до австрійських порядків, де влада Монарха спіралась на віками виробленім охлократичнім бюрократично-військовім апараті, він і тут задумав вживати методу правління Габсбурґів. Говорячи всім ласкаві слова, та не можучи здержати нікому даних обітниць; рахуючи весь час »во імя публічного добра« на компроміси між поборюючими себе партіями; пропаґуючи лібералізм там, де не було ще консерватизму — в країні необмеженої свободи і анархії; бажаючи поступу для нації, яка ще не мала твердого основного ґрунту, від якого можна би було цей поступ розпочати — він не тільки не спричинився до орґанізації основного консервативного
- ↑ Цитований вже мною вище Garcia-Caldéron подає такий рис характеру креола: »його ядовита і тонка іронія дуже швидко охоложує всякий буйніщий ентузіязм: він тріумфує сміхом«. Жерел цього »мексиканського юмору« треба мабуть шукати в орґанізацийній і політичній імпотентности креола, випливаючій з його анархічного індивідуалізму, лінивства, оспалости, ситости і врешті великої чисельної переваги над ним метиса та Індийця.
