Північно Американські Сполучені Штати дають сьогодня тип колоніяльної демократії незвичайний і цікавий тим, що вона повстала з недорозвитку прибувшої сюди, прекрасно зорґанізованої, войовничої і продукуючої, расово і духово одноцільної англійської класократії. Тільки завдяки оцим своїм класократичним прикметам, тамошні перші англійські завойовники змогли сотворити надзвичайний розвиток місцевої матеріяльної культури, змогли на зайнятій ними території, одділившись в оружній боротьбі од метрополії, сотворити нову сильну державу і змогли врешті, не перейшовши в охлократію — не витворивши ані бюрократично-централізованого державного апарату, ані сталої армії — покласти своєю внутрішньою орґанізованостю і законом Лінча кінець місцевому початковому колоніяльному хаосові, а зара-
Pitt'ом. »Наші закони — казав він в своїй промові з цього приводу — завжди дбали старанно про те, щоб ніякий чужоземець (звертаю тут увагу на принціп територіяльний, основний для класократичних націй: це не »місцеві чужинці« демократій! В. Л.) не міг дати ні одного голосу на вибір члена Парламенту. Тимчасом сьогодня між нами сидять репрезентанти раджі Танжору і набаба Аркоту. Наш сором стоїть в білий день перед нами!.... Наші сенатори вже не репрезентують англійську правоту, а орієнтальну коррупцію і зіпсутість«. Індія (як зрештою і инші англ. колонії) була абсолютно виключена від всякої участи у внутрішньому життю Англії. їй дана була повна автономія настільки, що ні один гріш індуських податків не йде на потреби метрополії, призначеня віце-короля було унормовано так, що воно не могло зміцнити ані державної королівської влади, ані ліберальної демократичної опозиції до цієї влади і т. д. Цікаво, чи мізок якогось демократичного премєра наприклад польської республіки міг би зрозуміти почування Pitt'а, коли б останній побачив раптом перед собою в своїм парламенті.... насильно туди приволочених репрезентантів »патріотичних кресів«, і якогось кресовця з роду »раджів Танжору« на кріслі начальника держави!.... Але так само мабуть мізок класократичного Англійця не в стані зрозуміти скарг на »поневоленя чужинцями« якоїсь »сорокаміліонної нації«. Бо такий Англієць знає що ніяку многоміліонну націю без її власної волі »поневолити« неможна, і що коли б наприклад 250 міліонів Індусів захотіли мати свою власну національну владу (»що було б з нами, коли б раптом Англію вигнано з Індії« — питає відомий індуський письменник Рабіндранат Тагор — і відповідає: »ми просто стали би жертвою инших націй«. »Націонализмъ« рос. переклад Шклявера); коли б вони відповідним методом орґанізації позбулись власного внутрішнього лінивства і рабства; коли б вони не давали добровільно Англійцям сіпаїв, а навпаки: своїми високими громадськими моральними прикметами — своєю лицарськостю і працьовитою продуктивностю — дали змогу цього самого типу місцевим Англійцям увійти в їх ряди, злитись орґанічно з ними; одно слово коли б вони захотіли самі бути нацією, то »в цей самий день згинула би не тільки всяка надія удержати під нашою владою Індію, але одночасно мусіло б згинути в нас і всяке бажання намагатись це робити« — кажучи словами одного такого Англійця (J.-R. Seeley. Проф. ун. в Cambridge: The Expansion of England. франц. переклад 1901 р. ст. 280. В класократичній Англії єсть багато ворогів взагалі володіння колоніями. Вони підкреслюють взагалі шкоду, яка виникає з цього для обох сторін: і для метрополії і для колоній. Що до останніх, то надзвичайно цікаві погляди висловлював Проф. M. Goldwin Smith в своїй праці: The Empire 1863 р. Він вважав, що влада метрополії не дає колоніям політично дозріти. »Ми єсть причиною того — пише він — що колонії робляться через міру демократичними. Їх підданство британській короні закриває перед ними брак консервативного елєменту в їх соціяльній структурі і їм здається, що вони безкарно для самих себе можуть углубляти без кінця всі ексцеси загального голосування«....)
