у владу дідичну, абсолютистичну і необмежену. Французська класократія, замість стати як в Англії опорою класократичної монархії, здемократизувалась, занархізувалась і в результаті була знищена монархією охлократичною.
Першим засобом перемоги монархії охлократичної у Франції було сотвореня з ріжних, ворожих до розложеної класократичної земельно-лицарської аристократії, матеріяльно непродукуючих, здекласованих, кочових чи полукочових елєментів сильного, тільки од Короля залежного, державного апарату і наємної королівської армії. Зпочатку це були скромні королівські урядовці в феодальних володіннях, що брали в імени Короля під свою оброну »народ« проти утиску феодалів. Потім: обєднані одною прекрасною зцентралізованою бюрократичною орґанізацією »лєґісти«, що далі продовжували діло визволюваня народу з під влади »маленьких тиранів«, а одночасно наладжували фіскальний і адміністративний державний апарат та творили ідеольоґію абсолютизму під гаслом: »що подобається Королю повинно вважатись законом«. Врешті: центральні бюрократичні судові та фінансові установи (звані теж »парламентом«, але з парламентом англійським — представництвом класів — вони крім назви не мали нічого спільного: їх завданням було — »слухати наказів Короля«) і сотвореня сталої королівської армії зпочатку з кондотєрів, а потім з вимуштрованих і відповідно вихованих здекласованих місцевих войовничих елєментів — ось головні етапи наростання сили центрального державного апарату і орґанізації сильної охлократичної аристократії.
Репрезентована оцим державним апаратом і оцею охлократичною аристократією королівська влада, опершись на невдоволеню пасивних мас з безавторітетного панування антімонархічної і свободолюбиво феодальної демократії, виступила проти неї і при помочі »народу« зразу винищила феодалів в безпосередно підлеглій Капетам провінції. Потім тим же самим методом вона стала їх винищувати в цілій Франції, прилучаючи одно за другим незалежні досі феодальні володіння до Парижського центру. Другим засобом перемоги охлократії було підчиненя абсолютистичній владі королівській, владі світській — влади духовної, влади французської католицької Церкви. »Праґматична санкція« 1438 р., конкордат 1516 р., »декларація 4-х артикулів« 1682 р., врешті участь кардиналів Рішельє і Мазаріні в ділі ідеольоґічного і фактичного обоснування абсолютистичної королівської влади і орґанізації бюрократично-військової охлократичної аристократії, — ось засоби, якими французська абсолютистична охлократія підрізала в край моральний авторітет здемократизоваиої класократії і придбала для своєї орґанізованої бюрократично-військової сили цей авторітет в очах мас.
